Зміст
- Що не так зі способом життя, до якого всі звикли?
- Що не так із нашою енергією?
- Що не так із тим, що ми їмо?
- Що не так зі сміттям?
- Що не так (або так) із пластиком?
- Що не так із пакетами?
- Що не так із водою?
- Що не так із засобами гігієни та побутовою хімією?
- Що не так із нашим одягом?
- Що не так із транспортом?
1 Що не так зі способом життя, до якого всі звикли?
☺ Чому так багато людей зараз говорить про екологію та порятунок планети?
Якщо коротко, то турботою про планету людство насправді рятує не її, а себе. Усі численні заклики до захисту тварин, лісів та зменшення викидів парникових газів звучать так голосно лише тому, що, знищуючи баланс на планеті, людство створює пекельні умови для власного життя. Авжеж, зберегти все різноманіття та гармонію на Землі — справа сама собою шляхетна, адже все це справді варто рятувати. Проте зрештою люди страждатимуть — уже страждають — від кліматичної кризи, яку самі ж спричинили.
Як саме ми впливаємо на екосистему, чому відбувається глобальне потепління та чим загрожує зникнення багатьох видів рослин і тварин, можна почитати в нашому великому матеріалі «Планетарний масштаб: Все, що треба знати про кліматичну кризу». Тут зробимо лише коротке резюме.
Отже, за останні тисячі років на нашій планеті встановився баланс взаємодії живих організмів і природних явищ. Людина була частиною цього процесу аж до середини XIX століття. А потім транспортом, сільським господарством, промисловістю й масштабним виробництвом (усі вони виробляють парникові гази, через які відбувається глобальне потепління), вирубкою лісів та забрудненням довкілля токсичними матеріалами ми почали впливати на Землю більше, ніж інші види. Впливати негативно, призводячи до деградації природи, яка робить можливим наше життя.
Відтоді й донині людство все більше розхитує цей баланс — як у грі в дженгу. Яка наша дія зрештою стане останньою та призведе до падіння всієї системи, невідомо. Однак ми вже можемо спостерігати набагато масштабніші пожежі та урагани, посухи та повені. Далі всі ці катаклізми тільки радикалізуються, а до них додадуться й нові. Це вплине на вирощування їжі, міграцію тварин та людей, а також інші сфери, зробивши всі наявні проблеми на землі — від бідності до хвороб — у сотні разів серйознішими. Загалом науковці всього світу погоджуються, що краще існувати в гармонії з довкіллям та іншими видами, ніж знищувати все на своєму шляху. Принаймні якщо ми хочемо зберегти те, що так сильно цінуємо у своєму житті.
☺ Наскільки доступним є екологічний спосіб життя?
З одного боку, ви могли бачити на полицях супермаркетів товари з позначкою «еко», що коштували дорожче. З іншого, місцеві продукти часто дешевші, ніж імпортовані й екзотичні. Сода за три копійки є і ефективним, і екологічним очисним засобом водночас. Замість того, щоб щоразу сплачувати за пакет на касі, можна носити із собою багаторазову торбу. А така важлива економія електроенергії — це взагалі корисна звичка: так ви зберігаєте не лише планету, а й сімейний бюджет. Отже, екологічний спосіб життя може бути різним.
Що ж стосується вищої вартості екологічних та етичних⁕ товарів, то часто вона пояснюється особливостями сучасної промислової системи й державного регулювання. Здебільшого виготовляти такі товари поки справді дорожче та складніше, а компанії, що негативно впливають на екологію, не сплачують за це справедливу ціну та часто не несуть відповідальності. За даними звіту Healthy & Sustainable Living, це — головні причини, чому зараз екотовари бувають дорожчими. Однак що більшим буде запит покупців на етичні продукти та що жорсткіше держава регулюватиме виробництво, то швидше екологічні товари стануть доступні кожному.
⁕Етичні продукти — такі, що створені без використання шкідливих матеріалів, експлуатації людей, тварин чи природи.
☺ Чи може одна людина вплинути на загальний стан речей?
Будь-які зміни в суспільстві відбуваються тому, що люди починають діяти інакше. Якби свою поведінку змінив лише хтось один, то вплив на ситуацію був би краплею в океані. Але люди не самі, нас 7,6 млрд і всі ми впливаємо одне на одного. Тож що більше людей зрештою робитимуть вибір на користь безпечніших для довкілля звичок, то більше це ставатиме нормою. Згадайте хоча б Революцію гідності — змінити ситуацію вдалося не одній людині, а всім, хто об’єднався. Проте якби не було поодиноких громадян, що захотіли змін, не було б і революції.
Отже, наступний крок після зміни власних звичок на більш свідомі та дружні до довкілля — об’єднуватися та вимагати від політиків переходити на екологічніші системи, а від великого бізнесу — бути відповідальними за свої вироби. Зрештою, якщо ви хочете жити на здоровій землі, пити незабруднену воду та дихати якісним повітрям, то маєте на це повне право. Навіть якщо ви не можете самотужки ухвалити закон і зробити всю країну чистішою, то точно можете показати, що саме такі дії готові підтримувати як громадяни. Вам вирішувати й те, на що витрачати кошти, тому навіть «ні» у відповідь на запитання «Пакет потрібен?» має значення. Кожен такий вчинок просуває норму поведінки трохи ближче до збереження планети та трохи далі від знищення всього живого на ній — зокрема й нас самих.
2 Що не так з нашою енергією?
☺ Для світла, виробництва і транспортa людству потрібна енергія. Який із типів енергії найекологічніший?
Енергетика взагалі відповідальна за понад 72% глобальних викидів парникових газів у світі. Вона забезпечує виробництво, транспорт, опалення, світло, а також низку інших секторів. Отже, те, звідки людство бере енергію, надзвичайно важливо.
Якщо пояснювати дуже просто, то енергія може бути чистою та нечистою, а також відновлюваною та невідновлюваною. Так звана зелена енергетика — це відновлювані та чисті джерела енергії, які не забруднюють довкілля, а також не лишають після себе відходів (або ці відходи знову й знову використовують далі). За Законом України «Про відновлювані джерела енергії», ними є сонячна, вітрова, геотермальна (теплова енергія під твердим шаром земної поверхні), гідротермальна (теплова енергія в поверхневих водах Землі), аеротермальна (теплова енергія в повітрі), енергія хвиль та припливів, гідроенергія (енергія води, що падає), енергія біомаси (ферментації або спалювання залишків рослинництва й тваринництва), газ з органічних відходів тощо. У різних країнах — різні закони, тому і перелік варіюється.
До невідновлюваних належать, відповідно, атомна енергетика, газ, вугілля та нафта. Тобто все те, із чого зараз здебільшого отримує енергію людство. Проблем у невідновлюваних джерел енергії як мінімум дві. Перша випливає з назви — тобто або запаси речовини є скінченними, або використовувати її можна лише протягом певного часу. Друга — це забруднення довкілля, яке несе із собою спалювання корисних копалин, а також катастрофічні наслідки, до яких можуть призводити проблеми з атомними станціями.
Майже в кожного зі способів отримання енергії є свої недоліки, але їхній масштаб різний. Наприклад, атомні електростанції впливають на довкілля не так згубно, як електростанції, що працюють на вугіллі, бо не викидають такої кількості парникових газів. Однак під час їхньої роботи утворюються радіоактивні відходи, які лишаються небезпечними тисячі років.
У контексті сонячної та вітрової енергетик часто постає питання утилізації конструкцій. Наприклад, сонячні панелі — що з ними робити, коли вони відпрацюють свій термін експлуатації? Це, зокрема, не дає змоги називати таку енергетику остаточно чистою.
Але коли порівнюєш, потрібно розуміти, що негативний вплив від тієї ж вугільної енергетики на порядок вищий. Саме тому українські вугільні ТЕС є найбруднішими електростанціями Європи. Крім того, шахти руйнують землю, а сам процес спалення підігріває планету, виділяючи парникові гази.
Щоб якось урегулювати цю проблему, Міжнародне енергетичне агентство створило глобальну стратегію щодо того, як досягти 0 викидів до 2050 року. А Україна — амбітний план з переходу на відновлювані джерела енергії до цього ж часу. Проте нам варто глобально змінювати всю систему енерговидобування. Очевидно, що це буде дуже важко, та незрозуміло, наскільки взагалі реально в наших умовах. Однак точно доцільно та важливо, адже кількість викидів від споживання енергетичних ресурсів протягом останніх років не тільки не зменшується, а навіть трохи збільшується.
Поки що екологічнішим і реальнішим виходом є елементарне енергозбереження. Тобто те, що кожен громадянин та кожне виробництво може зробити на особистісному рівні та в себе вдома. Якби ми економили енергію, то половина наявних станцій в принципі не була б потрібна.
☺ Як можна економити енергію з користю і для гаманця, і для природи?
В Україні найбільшими споживачами енергії є побутовий сектор (~35%) та промисловість (~29%). Отримуючи рахунок за опалення чи електроенергію, більшість хоч і з наріканнями, але сплачує, якими би величезними не були цифри. Однак є способи зберегти й власні гроші, і довкілля.
Тепло. Найбільша стаття витрат у платіжках і найкраще, що ви можете виправити у своєму споживанні енергії – на опалення її йде найбільше. Якщо ви живете в новому будинку, вітаємо! Ви можете самі регулювати тепло, економити та зберігати ресурси природи. Якщо ж ви мешкаєте у старому домі, де опалення централізоване і застаріле, вихід все одно є. Енергоефективність в багатоквартирному домі з такою системою розпочинається з усвідомлення можливості особисто вплинути на ситуацію, об’єднатися з сусідами та створити ОСББ. Тоді аудитор проаналізує стан будинку та розпише план дій. І починати зазвичай варто навіть не з утеплення фасаду та заміни вікон, а з встановлення лічильника – так ви розумітимете, як багато споживаєте, та зможете контролювати цей процес. Плюс, за умови наявності ОСББ, можна податися на відкриті місцеві національні та грантові програми, які допоможуть перейти на більш оптимальне використання енергії.
Електрика. Не настільки впливовий, як опалення, але також важливий аспект. Крок номер один: купити звичайні LED-лампи. Завдяки цьому за електрику ви будете сплачувати в рази менше. Крім того, в Україні з’явилася можливість купувати енергоефективне електрообладнання. Тепер, коли ви обираєте в магазині кондиціонер, холодильник, пральну машинку тощо, то можете побачити клас енергоефективності — від А до G. Де А означає, що ви справді серйозно заощадите ресурси й власні гроші.
Також в Україні економити можна, встановивши двозонний або тризонний лічильник — він коштує 2–3 тис. грн і налаштовує всі прилади в домі на роботу в час, коли електроенергія дешевша. Уночі, наприклад, ціна падає на 40%, тож можна зробити так, щоб бойлер грів воду саме тоді. А теплу підлогу можна налаштувати так, щоб вона нагрівалася вночі, а вдень тільки підтримувала температуру.
3 Що не так з тим, що ми їмо?
☺ Кажуть, коли ми їмо м’ясо, яйця та молоко, то це шкодить довкіллю. Чому?
Загалом їсти м’ясо та інші продукти тваринництва шкідливо з двох причин: нераціональне використання ресурсів природи та промисловий масштаб. Якщо пояснювати дуже просто, то худобу треба десь випасати, годувати та чимось поїти весь час, поки вона не буде готова до того, щоб бути вбитою та з’їденою, або поки не буде використано її молоко чи яйця. Тож ресурсів таке виробництво справді потребує багато. Наприклад, щоб на вашому столі опинився яловичий стейк вагою один кілограм, потрібно близько 15000 літрів води. Паралельно трохи менше половини всіх придатних для життя земель на планеті вже використовують для пасовищ і полів, де вирощують корм для худоби. Водночас вкладати стільки ресурсів у тваринництво неефективно, адже з усього білка, який споживають люди, м’ясо становить лише 37%, а з усіх калорій дає нам усього 18%. Решту ми отримуємо здебільшого з рослинних продуктів, тож про міф, наче м’ясо — єдине джерело білків у нашому раціоні, варто забути.
Виходить так, що зараз ми вирощуємо рослини, щоб нагодувати ними тварин, яких потім їмо або ресурси яких використовуємо. Але насправді все ті ж калорії людство може отримати з рослинних продуктів: злаків, овочів, фруктів, зелені, грибів, бобових, горіхів тощо. Це дало б змогу пропустити один крок у виробництві їжі, а отже, зберегло би величезну кількість енергії, води та землі.
Але й це ще не все, адже тваринництво продукує і парникові гази, і речовини, що забруднюють ґрунт і воду. Майже 15% глобальних антропогенних викидів парникових газів припадає саме на ланцюжок «вирощування — доставка м’яса до нашого столу». Ба більше, метан із животів великої рогатої худоби становить 30% його глобальних викидів.
Також для утримування в одному місці великої кількості тварин разом так, щоб вони не хворіли, виробники використовують антибіотики та інші медичні препарати. Щоб худоба росла швидше, потрібні гормони. Окрім того, що життя худоби та птахів у промисловому тваринництві майже завжди пов’язане з експлуатацією та стражданням тварин, усі ці препарати зрештою опиняються в довкіллі, нашій їжі та воді.
Промислове тваринництво також відповідає за 80% вирубки лісів, які ще залишилися на Землі. І саме збільшення поголів’я худоби та необхідність її випасати й годувати найбільше цьому сприяють. Дерева, як відомо, переробляють вуглець у кисень, тому вирубаючи ліси під пасовиська, людство тільки погіршує проблему із CO2.
☺ Що робити, якщо поки важко відмовитися від м’яса повністю?
Якщо ви не можете одразу відмовитися від споживання м’яса, то обирайте те, на виробництво якого йде менше ресурсів, та те, яке виростили в гуманних умовах, наприклад, на фермах, а не промислово. Найменш дружньою для довкілля є яловичина — для порівняння, на виробництво кілограма яловичини йде 15 000 літрів води проти 3 700 літрів для курячого м’яса. Та й землі для вирощування корів потрібно в рази більше. Якщо точніше, то територія, необхідна для яловичини, у 28 разів більша, ніж для виробництва молочних продуктів, свинини, птиці та яєць разом узятих.
Насправді промислове тваринництво як таке й м’ясо як частина раціону шкідливі не лише для довкілля, а й для здоров’я людини. Перенасичення їжі для свійських тварин та довкілля антибіотиками робить ліки неефективними, адже бактерії виробляють до них резистентність. ООН пророкує, що до 2050 року ця проблема може вбити 10 мільйонів людей. А ще надмірна кількість з’їденого червоного м’яса сприяє розвиткові раку. Експерти дійшли висновку: якщо щодня з’їдати 50 г ковбасних виробів, то ризик виникнення раку прямої кишки зростає на 18%.
Отже, харчування рано чи пізно людям переглянути доведеться, адже наша популяція росте без обмежень, усіх треба чимось годувати, а запаси території для пасовиськ і води свої обмеження мають. Глобальною ціллю є зменшити споживання м’яса щонайменше вдвічі — до 16 кг на рік на людину, що дорівнює приблизно 300 г будь-якого м’яса на тиждень. А ось молочної продукції поки можна буде дозволити собі трішки більше — аж 630 г на тиждень.
Загалом найбільш дружньою для довкілля є веганська дієта — коли ви їсте лише рослинну їжу. Звісно, перш ніж радикально змінювати своє меню, варто проконсультуватися з лікарем-дієтологом — він підкаже, як це краще зробити. Але асортимент рослинної їжі нині настільки широкий, що повноцінно перейти на веганство можна без шкоди для здоров’я та смакових рецепторів. І з користю для планети.
☺ Як обирати їжу з мінімальною шкодою для довкілля?
Тут у пригоді стануть локальні та сезонні продукти. Харчова промисловість — це не лише безпосереднє виробництво, а й логістика і транспортування. Тож золоте правило, яке точно допоможе, — купувати продукти у фермера чи агровиробника в радіусі 150–160 км від місця вашого проживання. Ідеально, якщо це буде органічна продукція⁕. Так ви й малого виробника підтримаєте, і менший тиск на довкілля створите.
⁕Органічною називають продукцію сільського господарства та харчової промисловості, яка виготовлена з мінімальним використанням пестицидів, синтетичних мінеральних добрив, регуляторів росту та штучних харчових добавок.
Також у Європі практикують солідарне сільське господарство. Це практика, за якої фермер і споживач напряму домовляються спільно підтримувати повний цикл вироблення харчів. Вони підписують контракт, згідно з яким кожна зі сторін бере на себе певні зобов’язання. Так містянин щотижня може отримувати «харчовий кошик» з овочами, молочними продуктами та м’ясом, а фермер — спокійно займатися своєю справою, не думаючи про те, як продати фрукти та овочі, щоб ті не зіпсувалися.
Сезонна продукція також впирається в логістику. Тому аніж взимку купувати турецькі помідори, варто або купити українські тепличні, або наїстися херсонських улітку, а на зиму зробити закрутки — саме так, як це робить ваша бабуся.
4 Що не так зі сміттям?
☺ Як дізнатися, куди дівається сміття, яке ми викидаємо до баків біля дому?
Усе залежить від міста, району й того, яка компанія працює. Пояснимо на прикладі Києва. Тут на баках зазвичай є назва та логотип організації: це можуть бути «Київкомунсервіс», «ЕкоСвіт», «Веолія», «УтілГруп», «Київспецтранс», «Грінко», «Селтік», «Ековтортранс», «Володар-Роз» тощо. Хтось із них везе відходи на сміттєзвалище, хтось — на сміттєвий полігон, хтось — на сортувальні лінії, звідки окремі фракції відходів відправляються вже на переробні підприємства, а далі їх можуть везти на досортувальні станції, де один тип відходів відокремлюють від іншого. Крім того, якась частина їде на сміттєспалювальний завод «Енергія», який опалює частину району Позняки. Тобто все залежить від організації, яка збирає сміття, тому треба перевіряти кожну окремо.
Поки в Україні процес із правильним збором сміття недостатньо регулюється на практиці — інколи сміття може не доїхати до декларованого пункту призначення. Тож єдиний надійний варіант для вас конкретно простежити за подорожжю ваших же відходів — провести розслідування та кинути в якусь пляшку GPS-трекер, як це зробили журналісти у Львові. Однак ви як користувачі так само можете напряму ставити це запитання комунальним службам і компаніям, які вивозять сміття, та вимагати відповіді.
☺ А сортування сміття взагалі якось допомагає довкіллю?
Сортування — не панацея. Як швидко людство не сортувало б та не переробляло б сміття, ці темпи навряд чи у близькому майбутньому наздоженуть темпи виробництва. Тому глобально довкіллю та, зрештою, людям може допомогти переосмислення споживання. Коли ми, наприклад, припинимо купувати купу непотрібних товарів, компанії — виготовляти їх, а далі все це не буде просто викидатися на смітник. Про це вчені говорили ще з далеких 1990-х років.
Чисте довкілля для нашого здорового життя матимемо тоді, коли людство робитиме щось і для подолання проблеми зараз, і для її викорінення в майбутньому — і тактично, і стратегічно. Щоб покращити ситуацію зараз, варто не купувати зайвого, уникати одноразових речей, використовувати товари довго й ремонтувати їх, а не одразу викидати. І якщо вже сміття у вас з’явилося, то потрібно сортувати як мінімум базові типи сировини: папір, пластик, метал, скло. Усе це — цінні матеріали, які можна використовувати повторно, зберігши ресурси на виготовлення та не поповнивши сміттєзвалища. Однак щоб усунути проблему з майбутнього, на додачу до цих дій потрібно також вимагати від виробників створювати екологічні альтернативи, а від держави — контролювати цей процес.
☺ Яке сміття взагалі можна сортувати?
Сортування — це розподіл усіх відходів на потоки:
1. Цінні та придатні до переробки: скляні, паперові, металеві, пластикові. Їх ми миємо, стискаємо й складаємо всі окремо.
2. Органічні мокрі відходи — це зіпсована їжа або її залишки. Їх можна компостувати або, якщо такої можливості немає, просто викидати.
3. Небезпечні відходи — цей потік треба збирати окремо від інших, щоб потім їх утилізували спеціальні компанії. Такі відходи взагалі не варто викидати в смітник, а належать до них батарейки, лампочки, техніка та електроніка, медичні відходи тощо.
4. Текстильні відходи — одяг, тканини або домашній текстиль на кшталт рушників і ковдр. Можна віддавати нужденним людям чи робити з них нові речі.
5. Звичайне інертне сміття, яке не сортується і непридатне до переробки. Це ватні диски та палички, паперові рушники тощо. Усе це поки що можна здавати лише на контрольоване безпечне спалювання.
Треба відокремлювати ці потоки відходів, давати їм правильне друге життя або безпечно з ними прощатися. У глобальному сенсі недостатньо сортувати лише пластик, тому що кліматичні зміни відбуваються зокрема внаслідок розкладання органічних відходів — виробляються парникові гази, як-от метан та СО2. А під променями спекотного сонця звалища ще й горять. Вторинні матеріали треба здавати на переробку для виготовлення нових речей, щоб не брати ці ресурси з навколишнього середовища і не виснажувати планету.
Окремо варто згадати про небезпечні відходи, які руйнують довкілля токсичними речовинами. Це батарейки, лампи, таблетки, медичні відходи, термометри, хімічні речовини, акумулятори, фарби, мийні засоби, техніка тощо. Їх необхідно відправляти на безпечну утилізацію, вони в жодному разі не мають опинитись у сміттєвому баку. Натомість таке сміття можна віддавати компаніям, які мають відповідну ліцензію — про неї можна напряму запитати, свідомому та щирому бізнесові буде нічого від вас приховувати. У Києві, наприклад, серед таких організацій є «Київкомунсервіс» — вони також мають інтерактивну мапу з контейнерами для збору небезпечних відходів у місті. А використані батарейки збирає організація «Батарейки, здавайтеся», яка змогла об’єднати багато мережевих бізнесів, щоб фінансувати їхню утилізацію в Європі.
☺ Якщо здати сміття на вторпереробку, то як переконатися, що воно не опиниться на звичайному звалищі?
Це острах кожної людини, яка виділяє час і сили, щоб сортувати. Серед організацій, що займаються вторпереробкою, так само як і серед компаній, що працюють в інших сферах, є добросовісні та ні. От як ви зазвичай перевіряєте, чи хороший той чи інший виробник? Зі вторпереробниками все те саме — будьте прискіпливими, запитуйте про назви підприємств, на які відправляють вторсировину, просіть фото та відеозвіти. А ще звертайте увагу на організації, які системно працюють вже багато років та за цей час змогли побудувати чесну репутацію. «Україна без сміття», наприклад, прозоро говорить про своїх підрядників. А щодо співпраці з компаніями довіряти можна «Центру управління відходами».
5 Що не так (або так) із пластиком?
☺ Чи правда, що пластик — чисте зло?
Пластик — це символ людського прогресу, а світ без нього вже складно уявити. У 1839 році американський винахідник Чарльз Гудьїр вигадав технологію, завдяки якій пізніше створили гумові чоботи. У 1869 році перший синтетичний пластик — бакеліт — замінив, зокрема, речі, які робили з бивнів слонів. Звісно ж, убитих перед тим. Далі світ побачив і помацав штучний шовк та інші тканини. А в 1920 році відкрили полімери. За допомогою них почали виготовляти пластмаси, механічні деталі, клеї, фарби та багато інших речей.
Загалом усе це не погано. Сам по собі пластик — довговічний і зручний матеріал. Наприклад, у медицині більшість процесів він робить безпечними, гігієнічними та доступними — згадайте тільки катетери та шприци. Так само й у багатьох інших сферах. Саме пластик дає змогу зберігати та транспортувати їжу на далекі відстані, що не лише в побуті зручно, а й допомагає боротися з голодом у менш розвинених країнах.
Однак проблема в тому, що поки темпи виробництва пластику зростали, ніхто не думав про наслідки. Адже взагалі-то цьому матеріалові не можна потрапляти в довкілля. Тому тут питання не в тому, наскільки пластик поганий, а в тому, як його використовують. Якщо пластикова річ служить роками або її застосовують там, де аналогів просто немає, як у медицині, то це одне. Однак якщо ви використовуєте пластиковий предмет один або лише кілька разів, як-от пластиковий пакет чи одноразове пакування для їжі, то це кардинально інше. Тобто проблема не в пластику, а у тому, як ми з ним поводимося.
☺ Чи правда, що мікропластик усюди — від їжі до косметики — і що він може зашкодити людському організмові?
Так, він є всюди. Крім того, учені дискутують про існування нанопластику, який за розміром іще менший і може бути навіть у повітрі. Мікропластик потрапляє до людини на стіл через харчовий ланцюг. Якщо він перебував у ґрунті, а якась комашка або хробак з’їла його разом із залишками корінців, то мікропластик потрапляє в цю істоту. Нею снідає, наприклад, курка, якою ми вечеряємо — і ось ці мінічастинки вже в нашому організмі. Найбільше це видно на прикладі риб, які ковтають мікропластик у воді, плутаючи його з їжею. І все би нічого, але пластик має абсорбційні властивості та «чіпляє» на себе токсичні компоненти й важкі метали. Коли риба ковтає мікропластик, то разом із ним уживає і їх. Ну а потім — ми.
Науковці навіть знайшли мікропластик у воді, що продається в супермаркетах, унаслідок чого, за оцінками The Guardian, світ щохвилини «випиває» понад мільйон умовних пластикових пляшок. Причому це приклад, коли мікропластик потрапляє в продукт випадково. А от косметичні компанії спеціально додають його в різні засоби — гелі для душу, скраби, шампуні, навіть помади. Так людина починає накопичувати ці сполуки у своїх органах, що може призвести до серйозних захворювань.
☺ Який одноразовий стаканчик краще: пластиковий чи паперовий?
Все одноразове в цьому випадку — не стійке. Потрібно усвідомлювати, що навіть екологічна одноразова альтернатива — однаково одноразова. Так чи інакше вона потрапить у довкілля й забруднить його, а на її виробництво незмінно буде витрачено цінні ресурси: воду та енергію.
До того ж ситуація зі стаканчиками схожа на дилему «паперовий або пластиковий пакет». Однозначно правильної відповіді на це питання немає. Єдине, що ми можемо зробити — порівняти їхній «життєвий цикл». На виготовлення пластикового стаканчика витрачають викопні ресурси — відходи нафтопереробки, а також багацько енергії, майже втричі більше води, ніж на виготовлення паперового, і розкладатися він буде не одну сотню років. Паперовий стаканчик роблять з деревини, яка хоч і є відновлювальним ресурсом, але відновлюється повільно, а його виробництво також потребує чимало енергії. До того ж всередині більшості паперових стаканів є нашарування пластику, аби він не протікав — а це ускладнює вторинну переробку. Зараз існують також і альтернативи з біопластику, але на його виробництво теж йдуть ресурси. Тому однозначно найкращий варіант — мати свою багаторазову чашку, якою ви користуватиметеся довго, або ж пити напої там, де їх розливають у звичайні стакани та чашки.
6 Що не так із пакетами?
☺ Яка торбинка все-таки краща для довкілля: паперова, пластикова чи тканинна?
Загалом є три фактори впливу будь-якого виробу на довкілля — виробництво, період експлуатації та розкладання. Разом їх називають «аналізом життєвого циклу», і лише сумарний підрахунок цих трьох показників може показати, яка торбинка найбільш дружня до довкілля.
Виробництво. Пластикові пакети, на які тепер можна натрапити всюди, роблять із поліетилену (HDPE). Щоб виготовити один такий пакет, потрібно спочатку добути нафту, потім розігріти її до високих температур, транспортувати на завод, уже там знову розігріти та сплавити (зазвичай за допомогою енергії від спалювання вугілля), сформувати самі пакети та дистрибутувати. У середньому весь цей процес викидає понад 1,6 кг парникового газу CO2 в атмосферу — стільки ж приблизно викидає автівка за шість кілометрів поїздки. Такі викиди називають вуглецевим слідом⁕.
⁕Вуглецевий слід, від англійського carbon footprint, — це сукупність викидів усіх парникових газів, які утворились прямо та опосередковано внаслідок діяльності окремої людини, організації, міста, країни або виготовлення продукту.
Паперові пакети роблять із деревної маси, тобто їхнє виготовлення так чи інакше пов’язано з вирубанням дерев. І якщо порахувати шкоду від знищення дерев, виготовлення лише одного паперового пакета відповідальне за 5,5 кг викидів вуглецю (співмірно викидам за 21 км поїздки на авто). Водночас виготовлення однієї бавовняної торби потребує дуже багато енергії, землі та близько 1,5 тис. літрів води. Загалом викиди вуглекислого газу тут досягають 272 кг (1000 км пробігу на авто, майже як проїхати Україну із Заходу на Схід). Але це — лише показник виробництва, його недостатньо, щоб оцінити вплив на довкілля.
Період експлуатації. Вплив на довкілля також можна виміряти тим, як будь-який пакет використовують, а головне — скільки разів. Тут діє правило «що більше, то краще», адже якщо ви використовуєте один пакет багато разів, значить, не купуєте нові, не рухаєте їхнє виробництво та компенсуєте викиди, які могли би бути. Щоб дізнатися, як ви можете компенсувати негативний вплив вашого пакета на довкілля, потрібно поділити його вуглецевий слід на кількість використань.
Проблема пластикових пакетів насамперед у тому, що часто їх використовують лише один раз. Але якщо зробити це кілька разів або хоч потім викидати в них сміття, то це може зменшити негативний вплив. Це підтверджують, наприклад, Агенція охорони довкілля Великої Британії та Міністерство довкілля та продовольства Данії. Недолік паперових пакетів у тому, що вони швидко брудняться та рвуться, тому їх важко використовувати багато разів, а отже, і компенсувати викиди складніше. Порівняно до поліетилену та паперу, бавовняна торбинка набагато довговічніша. Купивши таку торбу та використавши понад 130 разів, можна значно компенсувати її вуглецевий слід. Перевага також у тому, що така торбинка може служити вам роками.
Коли будь-який із пакетів рветься або забруднюється так, що його вже більше не можна використовувати, віддайте його на переробку. Поліетиленовий і паперовий пакет (що важливо — чистий) можна переробити, проте не в усіх країнах та не для всіх типів пакетів є необхідна інфраструктура. В Україні, наприклад, такими пакетами займаються «Україна без сміття», «Київміськвторресурси», «Екола». Переробляти тканинні торби може бути ще важче, проте вони служать довго, тож рідше цього потребують.
Розкладання. Фінішна пряма будь-якого пакету — розкладання в природі. Оскільки поліетиленовий пакет зроблено з HDPE, стійкого до нагрівання та впливу води, він може не розкладатися до ладу сотнями років і циркулювати в екосистемі як мікропластик. Паперовий пакет натомість розкладається за 90 днів, а тканинна торба майже повністю — за кілька місяців.
Отже, загалом можна виокремити три важливі риси найбільш стійкої та дружньої до довкілля торби: вона зроблена із цупкого матеріалу, її використовують багато, бажано дуже багато разів, а також її можна віддати на переробку далі. Тобто в рейтингу торбинок перше місце посядуть ті, що зроблені з переробленого, вторинного або вже наявного цупкого матеріалу (в Україні, наприклад, такі роблять із уживаних банерів, інших матеріалів або навіть парашутів) та можуть використовуватися дуже довго. Друге місце — за цупкими багаторазовими торбами з тканини чи іншого матеріалу, які хоч і створюються з нуля, але можуть служити роками. Далі йде поліетиленовий пакет, який ви використаєте хоча б кілька разів, а вже потім паперовий, у який також бажано щось покласти не один раз. Ну і якщо ви можете обійтися без торбинки взагалі та завантажити покупки в рюкзак, який уже й так несете із собою, — це точно буде найкращим сценарієм.
☺ Чи справді біорозкладні пакети швидше розкладаються?
Варто розуміти, що існують біорозкладні й оксорозкладні пакети (до останніх часто додають слова «біо» та «еко»). Перші на 60-80% зроблені з рослинних компонентів на кшталт цукрової тростини, водоростей або крохмалю, — це більш сталий варіант. Щоб вони тримали форму й не рвалися в нас у руках, до них додають синтетичні пластики — украй складні та дорогі сполуки, які як не дивно мають властивість розкладатися біологічно. Другі — зроблені зі звичайного полімеру і містять додану формулу, яка з часом пришвидшує їхнє фізичне розкладання, так звану добавку d2w. Проте такі пакети розкладаються не на корисні для ґрунту речовини, а на мікропластик, який усе одно потрапляє у навколишнє середовище. Не дивно, що, наприклад, у Мілані постановили — ті пакети, що мають добавку d2w, не можуть продаватися як біорозкладні, адже не довели свою ефективність.
Справжні біорозкладні пакети виробляють у Європі, і вони зазвичай мають дві сертифікації: «OK COMPOST home» та «OK COMPOST industrial». Остання означає, що цей пакет можна компостувати лише в індустріальних умовах, коли в державі налагоджена система збору органіки (спойлер: ми не така держава). «OK COMPOST home», відповідно, вказує, що споживачі можуть компостувати ці пакети в домашніх умовах разом з іншим органічним сміттям на кшталт залишків їжі.
Проте нині в Україні домашнє компостування поки не сильно поширене, хоч і цілком можливе. Тому найкращий вихід — не використовувати пакети взагалі або шукати багаторазові альтернативи одноразовим пакетам.
7 Що не так із водою?
☺ Навіщо економити воду, якщо в нас стільки річок і озер, та ще й дощ постійно йде?
Якщо відкрити мапу Землі, то можна побачити чимало блакитного кольору. Все це — вода. І все одно ми дедалі частіше чуємо про те, що її треба економити. Річ у тім, що прісної води з усієї цієї блакиті лише 3%.
Тож не дивно, що, за даними ЮНІСЕФ, майже 1,5 млрд людей по всій планеті живуть на територіях із серйозними проблемами з доступом до води. Та ще й її весь час стає менше через забруднення, закислення й інші фактори. Тож зафіксуймо: окей, воду треба берегти, адже такими темпами вже скоро й ми можемо доєднатися до цих 1,5 млрд людей та залишитися без чистої води.
Україна посідає 124 місце зі 181 у світі за показниками забезпеченості водними ресурсами. До 2030 року ООН прогнозує дефіцит водних ресурсів зокрема й у нас. Водночас забезпеченість місцевими водними ресурсами по окремих областях країни відрізняється майже в 60 разів — від 0,14 км3/рік у Херсонській області до 7,92 км3/рік — у Закарпатській. Найгірше забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, АР Крим та південні області України, де зосереджені найбільші їхні промислові споживачі.
Однак і громадяни теж є надзвичайно потужними споживачами й виробниками: споживаємо ми воду, а виробляємо викиди СО2. У Великій Британії підрахували, що основна частина викидів від використання побутової води надходить від енергії, необхідної для підігріву води в будинку (~46%), якщо там є газовий котел. Близько 17% викидів припадає на посудомийні машини та 11% — на пральні. Консорціум із питань сталого розвитку також дослідив, що якщо одне прання білизни на тиждень буде в холодній воді, а не в теплій чи гарячій, то кожне домогосподарство може зменшити свій вуглецевий слід на 23 кг на рік. А, скажімо, миття посуду в мисці, а не під невпинним струмом води з крана, зекономить близько 665 кг СО2 на рік — це навіть більше, ніж витрачається на переліт Київ — Берлін — Київ.
Тож прості поради (і навіть прохання): приймайте душ, а не ванну, полагодьте всі крани, що підтікають, чистіть зуби водою зі склянки, а не з відкритого крана, вмикайте пральну машинку тільки коли вона повна, використовуйте воду від миття фруктів та овочів для поливу рослин — ну й економте воду в будь-який інший спосіб, який тільки можете придумати. За все це природа скаже вам спасибі. І не тільки природа — можливо, саме завдяки таким діям одного дня наші нащадки зможуть підняти келих чистої води й сказати: ну, давайте за пращурів!
8 Що не так із засобами гігієни та побутовою хімією?
☺ Чи справді побутові товари з маркуванням «еко» більш дружні для довкілля?
Часто на полицях супермаркетів ми натрапляємо не тільки на їжу з обнадійливим маркуванням «еко», а й на пральні порошки та засоби для миття посуду. Маркетологи можуть маніпулювати цією позначкою, тож передусім дивитися потрібно на склад. Що ж поганого ви там можете знайти?
Наприклад, фосфати, які додають до прального порошку. Вони справді на відмінно справляються з плямами, але коли потрапляють у водойми, стимулюють надактивний ріст водоростей, через що починають цвісти річки. Водорості також забирають із води весь кисень, нічого не залишаючи рибам.
Ще можна натрапити на поверхнево активні речовини (скорочено — ПАР). Піняться вони добре, а от їхні побічні ефекти не надихають. ПАР можуть викликати алергії та зниження імунітету, а в гіршому випадку негативно впливають на роботу мозку, печінки, нирок і легенів. Очисні водопровідні споруди не здатні ефективно «виловити» ці речовини, тому вони повертаються з водою з-під крана. Фосфати ж підсилюють проникнення ПАР через шкіру. Прибираємо цю вбивчу комбінацію зі свого побуту — і отримуємо щасливих риб і себе.
☺ Як замінити одноразові засоби гігієни та косметичну тару?
Як ви вже могли зрозуміти з попередніх пунктів, одноразові речі — це зло. На щастя, майже для всього, що є у вашій ванній чи косметичці, знайдеться стала альтернатива.
Одноразові ватні палички можна замінити багаторазовим аналогом із медичного силікону та нейлону. Ватні диски — багаторазовими серветками для зняття макіяжу. Сухі носовички — тканинними, а від вологих серветок рекомендують узагалі відмовитися, адже вони з пластику і зовсім не переробляються. Змивати їх в унітаз також не можна — з каналізації вони потрапляють до річок, а там риби сприймають їх за їжу.
Прокладки й тампони можна замінити на менструальну чашу, яка ефективно прослужить близько 10 років, а окупиться вже за кілька місяців. Також є багаторазові прокладки та білизна для місячних. Утім перед їх використанням варто таки проконсультуватися з лікарем-гінекологом.
Щодо дезодоранту в пластику, то пакування можна замінити на картонне. Пластикову зубну щітку — на бамбукову, але перед компостуванням чи переробкою потрібно видалити щетину, яка не переробляється. Існує зубна паста в пігулках із мінімумом пакування. А багаторазовий металевий станок для гоління знову на піку екомоди.
Нюанси є і з туалетним папером, але його так само можна замінити на біде чи інтимний душ. Ви також можете обирати туалетний папір із вторсировини — той, що бурого кольору й зовсім не схожий на серветки. Натомість білий, м’який, а особливо запашний, виготовляють із первинного волокна — такий папір спеціально відбілюють хлором і додають ароматизатори. Усе це — теж викиди та шкода довкіллю.
9 Що не так із нашим одягом?
☺ У чому проблема швидкої масової моди?
Швидка мода або ж фаст-фешн — це увесь той штампований одяг, який продають у мас-маркеті дешево й у великій кількості. На противагу такому підходу є речі, що належать до моди повільної, вони кращої якості, вартують дорожче та виготовляються у меншій кількості. Це якщо дуже спрощувати, авжеж. Річ у тім, що у випадку швидкої моди бренди економлять на виробництві, оплаті праці, матеріалах та прагнуть виготовити й продати якомога більше товарів. Їм вигідно, якщо ви одягнете щойно придбану футболку лише кілька разів, а потім прийдете за новою, тому навмисно роблять її не надто якісною.
Оскільки у світі панує масова швидка мода, ця сфера — одна із найбільш забруднювальних у світі індустрій. Люди купують більше непотрібних речей поганої якості, які служать недовго, а потім швидко знову вимушені купувати нові речі. Це замкнене коло живить виробництво, на яке йде багато природних ресурсів та енергії. У той самий час тканини, особливо синтетичні, погано піддаються утилізації та переробці, що ще й забруднює довкілля.
То як обирати, не ходити ж вам голими? Наступного разу, коли в магазині вам пропонуватимуть три поганеньких футболки за ціною однієї, запитайте себе, чому вони стільки коштують (часто – бо вистачить їх ненадовго). Або одразу використовуйте формулу «скільки разів я можу це вдягнути». Якщо у відповідь на це запитання ви отримаєте мале число, значить купувати річ точно не варто. Також радимо зазирнути до шафи перед тим, як йти за покупками. Так вам буде краще зрозуміло, чого конкретно у гардеробі вам дійсно бракує. Це врятує вас від витрат на речі, які насправді не потрібні, ні до чого не пасуватимуть та просто лежатимуть у вас на поличці без діла.
Ще варто звертати увагу на дорожчі бренди (це зовсім не обов’язково люксові), що мають менші обсяги виробництва. У більшості випадків вони будуть вигіднішими й для вас, і для природи. Також зважайте на локальних українських виробників, адже вони часто виготовляють продукцію з локальної сировини, не продукуючи зайвого CO2 під час транспортування.
Іншим фактором вибору мають стати матеріали, з яких пошито річ. Поліамід та акрил не тільки є продуктами нафтопереробки, що саме собою забруднює довкілля, а й під час прання також виділяють мікропластик, який ніяк не збереш і не здаси на переробку. Натомість варто шукати натуральні тканини: льон, бавовну та віскозу.
Ви також можете купувати речі у секонд-хендах або вінтажних магазинах. Такі речі не потребують додаткового виробництва, а отже, є більш стійкими, вже не кажучи про те, що вони дешевші.
☺ Куди подіти старі та непотрібні речі?
Традиційна бабусина методика «на ганчірки» все ще дієва. Утім якщо річ близька серцю та досі виглядає пристойно, можна піти й іншими дружніми до довкілля шляхами. У будь-якому разі просто викинути в смітник — найменш екологічне рішення.
Окрім друзів та знайомих, яким ваші непотрібні речі можуть підійти краще, ніж вам, є безліч корисних ініціатив. Вони знають, куди подіти одяг або текстиль, щоб він приніс користь. Наприклад, можна передати речі в благодійний магазин «Ласка», де частину продадуть (кошти віддадуть на добрі проєкти чи у фонди), ще частину віддадуть нужденним, а зовсім не придатні до використання речі пустять на виготовлення килимків із клаптиків. Червоний хрест приймає непотрібні речі та віддає тим, хто з різних причин не може їх придбати. Благодійний фонд «Светр», наприклад, поставляє одяг й інші речі дорослим онкопацієнтам, а якісніші предмети продає та допомагає їм ще й фінансово. Локально таких проєктів набагато більше — варто лише пошукати. Якщо шукати не хочеться, залиште пакунок зі старими речами поряд зі смітником, підпишіть його «одяг, заберіть». Дуже імовірно, що бездомні скористаються цією можливістю.
10 Що не так із транспортом?
☺ Як вихлопні гази від авто впливають на довкілля?
Викиди від транспорту є суттєвим чинником антропогенних змін клімату. Коли пальне в двигунах згорає, в атмосферу виділяються горезвісний вуглекислий газ (CO2), метан (CH4), оксид азоту (N2O) та гідрофторвуглецеві (HFC). Туди ж потрапляють тверді дрібнодисперсні частинки. Якщо поглянути на глобальну картину викидів парникових газів, то виявиться, що саме на транспорт припадає близько 16,2% серед усіх інших секторів. В Україні ця галузь є джерелом приблизно 12% викидів парникових газів. Загалом, як і у випадку з іншими сферами, транспорт так сильно не забруднював би довкілля, якби його було менше. Натомість кількість автівок у містах тільки зростає. У Києві, наприклад, уже нарахували 407 машин на 1 000 мешканців, а в середньому по Україні цей показник становить 245 автівок.
Від парникових газів страждає не лише довкілля, а й люди, що ними дихають. За даними ВООЗ, дев’ять із десяти людей щодня дихають забрудненим повітрям. У 2019 році забруднення повітря було названо найбільшим екологічним ризиком для здоров’я. І не дарма: токсичні речовини, які виділяють автомобілі з двигунами внутрішнього згоряння, призводять до збільшення смертності від інсультів, серцево-судинних захворювань, хронічної обструктивної хвороби легенів, раку легенів і гострих респіраторних інфекцій, а в наші буремні часи ще й погіршують перебіг захворювання на COVID-19.
☺ Як довкіллю шкодять авіаперельоти та які є альтернативи?
Викиди від пасажирських і вантажних авіаперевезень становлять близько 2% від глобальних викидів парникових газів серед головних забруднювачів повітря. Зі зростанням доступності авіаперельотів, стрімко росте й цей показник. Однак треба врахувати й інші гази та сліди водяної пари, що їх виробляють літаки, тож загалом на авіацію припадає близько 5% глобальних викидів. Здається, що це не так вже й багато. Утім якщо розраховувати викиди на одного пасажира, літаки — найбільш неекологічний спосіб пересування.
Переліт із Лондона до Сан-Франциско та назад продукує близько 5,5 тонн CO2 на людину — це більше ніж удвічі більше за викиди, які виробляє одна сім’я автомобільними подорожами за рік. А, скажімо, зворотний рейс з Лондона до Берліна викидає близько 0,6 тонни CO2 — це тричі нівелює зекономлену енергію та викиди, яких вдалося уникнути завдяки переробці відходів протягом року.
Пересування потягом та навіть автобусом значно екологічніше для довгих маршрутів. За даними Eurostar, вибір електричного потяга замість польоту зменшує викиди СО2 на 90% на одного пасажира. Серед інших мінусів польотів є й те, що аеропорти розташовані здебільшого за містом, тобто дорога туди й назад також збільшує вуглецевий слід. За останні кілька років у Європі навіть набрав обертів відповідний протестний рух, відомий як «засудження за польоти», або flygskam шведською, адже саме у Швеції він і розпочався.
☺ Чи варто переходити на електрокари?
Перехід з автівок із двигунами внутрішнього згорання на електромобілі усуває токсичні забруднення з вихлопної труби — це вже велике досягнення. Ще одна перевага в тому, що для живлення акумуляторів електрокарів можна використовувати зелену енергію. Однак лишаються інші, не такі оптимістичні фактори: екологічні проблеми з виробництвом та утилізацією деталей цих машин. Тож електрокари — хороша та важлива альтернатива, але поки не вирішує всіх проблем.
Водночас нині великі автомобільні концерни все активніше переходять на виробництво електрокарів. Наприклад, Volvo з 2025 року планують продавати лише гібридні та електричні автівки, а в General Motors заявили, що мають на меті припинити продаж нових бензинових автомобілів і легких вантажівок до 2035 року. Навіть люксові бренди переходять на акумуляторні автомобілі. Bentley планує до 2026 року перейти на авто-гібриди або електрокари, а згодом виробляти тільки другі. Ще одним фактором є ціна. Тут теж є приводи для оптимізму — згідно з дослідженням BloombergNEF, до 2026-го року електрокари зрівняються у вартості з типовими автомобілями.
В Україні весь автопарк електромобілів станом на травень 2021 налічує 62,4 тис. автівок, а найбільше їх у Києві. Загалом темпи переходу на електрокари зростають навіть попри брак зручної інфраструктури для підзарядки. Утім в Україні електрокари не стануть повною екологічною альтернативою авто на двигунах внутрішнього згорання, доки електроенергію для їх зарядки виготовляють за допомогою спалювання викопного палива.
☺ Який вид транспорту є найбільш екологічним?
Будь-який транспорт має опосередковані викиди, навіть якщо нічого не спалює і не викидає продукти згоряння в атмосферу. Усі транспортні засоби потрібно виготовити, привезти, обслуговувати протягом життєвого циклу й утилізувати. І на кожному із цих етапів продукуються викиди парникових газів. Тож із цього погляду навіть велосипед не є ідеально екологічним, адже його теж виготовляють і везуть.
Утім саме велосипеди та електричний транспорт нині є найменшим із зол. Тобто засоби пересування, які не використовують пальне й не викидають шкідливих речовин в атмосферу під час безпосередньої експлуатації. Наступним у списку буде громадський транспорт. Трамваї, метро, тролейбуси та навіть маршрутки з автобусами продукують значно менші викиди в атмосферу в перерахунку на одну перевезену особу — адже одночасно перевозять багато людей. А надто якщо їх належним чином доглядають та модернізують. У цьому питанні також велику роль відіграє розмір і вік транспорту. Що він більший та старший, то більше шкоди завдає довкіллю.
Частково зростання викидів від транспорту зумовлено зростанням попиту на позашляховики та паркетники порівняно до менших машин. Десять років тому вони становили 17% світових річних продажів автомобілів, а тепер — 39%. За даними Міжнародного енергетичного агентства, цей попит на більші машини був другим за значенням фактором, що сприяв збільшенню глобальних викидів CO2 між 2010 і 2018 роком. А за даними британського уряду, велика машина викидає в середньому на 85% більше парникових газів на один кілометр, ніж мала. Тож від великих автівок варто взагалі відмовитися.
☺ Як можна зменшити забруднення від транспорту?
Головна ціль зараз — звести використання викопного палива до нуля. Запобігати шкідливим викидам корисніше й, зрештою, дешевше, ніж із ними боротися. Тож найкраще, звісно, уникати зайвих подорожей. Логіка проста: немає подорожей — немає викидів від транспорту. Якщо все ж виникає потреба кудись дістатися в місті, краще ходити пішки або їздити велосипедом. А в разі, якщо на своїх двох ніяк, то обирайте громадський транспорт — бажано той, який працює на електриці. В українських містах нині з’являється дедалі більше сервісів прокату та шерингу мікромобільного транспорту — електросамокатів і велосипедів.
Звісно, наступний крок за державою, щоб інфраструктура і для пішоходів, і для велосипедистів була достатньо розвинена й ніхто не ризикував життям, намагаючись дістатися з точки А в точку Б. Адже нині українські міста доволі автоцентричні, на відміну від, наприклад, нідерландських. Кожна четверта поїздка мешканців Нідерландів — велосипедна. Тож і ми маємо вимагати від місцевої влади зрушень у питаннях пішохідної та велосипедної інфраструктури.
Навіть якщо ви користуєтеся автівкою і відмовлятися від неї не маєте наміру, не стрибайте за кермо за будь-якої нагоди. Якщо поряд із місцем призначення є станція метро, то чи варто втрачати кілька годин життя в заторі? Узагалі планувати поїздки — доволі корисна звичка: якщо ваш продуктовий магазин розташований поблизу іншого місця, яке вам потрібно відвідати, врахуйте це, і двічі вставати не доведеться.
Ну і як ми вже казали — намагайтеся не їздити наодинці, підвозьте сусідів чи друзів, беріть попутників. Так для заспокоєння совісті можна буде розділити викиди на двох, трьох чи більше. Якщо машину хочеться, але ви ще її не придбали, розгляньте варіант оренди або купівлі однієї автівки на компанію друзів.
Знову ж таки обирайте електрокари або хоча б гібридні автівки, перевіряйте екологічні сертифікати та відповідність авто міжнародним вимогам. Порівняти різні моделі можна на ось цьому сайті. Зекономити гроші, пальне та трохи зменшити кількість викидів також допоможуть прості звички: не стояти із заведеним авто, їздити зі швидкістю, за якої ваша модель автівки витрачає найменше пального, без потреби не возити важкі речі та користуватися круїз-контролем. Так навіть невеликі зміни вашої поведінки дадуть змогу полегшити тиск на довкілля.
☺ Дякуємо за допомогу в підготовці проєкту експертам:
Наталія Гозак, Анна Даниляк, Михайло Амосов, Марія Дячук, Анна Акерман — експерти ГО «Екодія».
Євгенія Аратовська — засновниця «Україна без сміття».
Олеся Вершигора — експертка в Ozero.
Ілля Єременко — експерт проєкту «Молода енергія».
