Вигравайно №1. Хто в країні головний
ГОЛОВНА

Що таке Вигравайно?

«Вигравайно» – це проєкт інтернет-журналу Platfor.ma, який має на меті допомогти українцям нарешті розібратися в складних важливих темах. Проте зробити це із задоволенням та навіть винагородою. У цьому проєкті ми щомісяця будемо пояснювати важливі, але складні теми простою мовою, пропонуватимемо вам розібратися в них, а також пройти спеціальні тести. А серед тих, хто правильно відповів на всі запитання, ми розігруватимемо насправді круті подарунки. Це чудова можливість отримати винагороду за власний розум, увагу та допитливість.

«Вигравайно!» став можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проєкт USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю організації Platfor.ma та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.

Тема 1

Хто в країні головний: Як працює держава і кого звинувачувати, якщо працює погано

22.08.2019   ☺   Юрій Марченко, Марія Фронощук, Юлія Саліженко

Platfor.ma розпочинає проєкт «Вигравайно!», де за знання важливих тем можна виграти цінні призи. У першому випуску ми розбираємося, хто головний в державі, куди ростуть гілки влади, а також чому дороги погані, а обіцянки не виконуються.

Як працює цей проєкт?

Ми живемо в час, коли інформації довкола більше, ніж пластику в океані. Дати всьому цьому раду важко, тим паче після напруженого робочого дня. Аби розбиратися у важливих темах було легше та приємніше, ми пропонуємо вам зіграти у «Вигравайно!» та отримати винагороду за власний розум, увагу та допитливість.

СТАТТЯ

↑ Джон Майкл Райт / Карл ІІ у коронаційному вбранні / 1666 р.

➊ Звідки взагалі взялася держава?

Вся наша планета поділена між різними країнами. Кожна з них має свої особливості, але загалом людство прийшло до того, що саме держава є найкращим способом облаштувати якісне життя суспільства. Держава – це організація, яка займається політичним, економічним та ідеологічним управлінням суспільством. Тобто це надзвичайно складна система, яка відповідає за те, щоб жителям певної території жилося добре.

Із самого початку існування держав владу отримував той, хто був найсильнішим. Коли кількість населення стала зростати (і не тільки тому), стало ясно, що управляти зручніше, коли територія та населення більш чи менш визначені. Так почали виникати постійні, а не кочові держави. Ті сильні, які ними управляли, ставали монархами – їхня влада була необмеженою та спадковою. Робили вони, що хотіли і байдуже їм було на те, що там зручніше для людей. А форма держави виявилась вигідною, бо так можна було реалізовувати свою владу та контролювати території й населення, а також мати політичні та торговельні відносини з іншими державами.

Протягом наступних тисячоліть саме такий монархічний лад був найбільш поширеним у світі. Королі, імператори, хани й магараджі із року в рік казали людям: я зроблю все добре. І люди підкорювалися, бо це було однозначно легше, ніж самому намагатися стати на місце того, кого всі інші будуть сварити і хвалити за все, що відбувається в країні.

Багатьом людям і досі достатньо того, що хтось виходить до них вже не в обладунках, а в хорошому костюмі й каже: людоньки, ну я точно все ваше життя перетворю на казку. Віра в те, що інші люди зможуть змінити життя суспільства на краще, – основа державності в сучасних демократіях. А до цього століттями людство спостерігало за тим, як монархи виявлялися ідіотами. 

Тож поступово ми усі вигадували й інші види політичних режимів, скажімо, демархію (коли головними стають вибрані абсолютно випадковим чином громадяни), плутократію (все вирішують багатії) або тоталітаризм (наприклад, заснований на комуністичній ідеології: в ідеалі – суспільство тотальної рівності, в реальності – недосяжний поки що ідеал). 

Із часом все більшої популярності набувала демократія – тобто політичний режим, за якого влада належить всьому народу і реалізовується його представниками. Як мінімум тому, що коли вирішують багато людей, а не одна, то результат виходить більш зваженим і мудрим. Але ця система, звісно, теж не ідеальна

Адже зовсім не завжди демократія дорівнює справедливості. Та оскільки вона вважається найкращою формою правління, то авторитарні режими часто прикриваються словом «демократія» задля відбілення своєї репутації. Тож коли чуєте «демократія» – перевіряйте, чи дійсно це вона. Все як із товарами з позначкою «еко».

Видатний державець Вінстон Черчилль колись промовив знамените: «Демократія є найгіршою формою правління, за винятком всіх інших форм». Бо за неї до влади можуть прийти не надто якісні управлінці, але шанси на це все ж менші, ніж у монархії, де часто все вирішувала випадковість і те, наскільки паршиві гени правитель передає нащадкам. 
Зараз світ невпинно рухається у бік справжньої демократії. На початку XX сторіччя на планеті було лише вісім демократичних держав – менше 20% від усіх, що тоді існували. Зараз же, за даними дослідження Economist Intelligence Unit, країн, які можна назвати хоча би гібридно-демократичними, близько 114 із 167 – а це вже майже 70%.

Тому не дивно, що у 1991 році, коли Україна проголосила незалежність, наша держава обрала курс саме на демократію. А пізніше, в 1996-му, в Конституції прямо заборонили приймати чи змінювати закони з метою впливу на підґрунтя демократії: обмежувати права людини. Так що демократія вшита в Україну дуже міцно.

Також в Конституції прямо написали, що джерелом влади у нашій країні є виключно народ. Як ви, мабуть, помітили, це не означає, що народ приймає закони, розподіляє бюджети чи робить щось таке аж дуже владне. Мається на увазі, що глобально головними в країні є усі люди, до того ж ми можемо направляти своїх представників у владу, а також впливати на них за допомогою референдумів, виборів і протестів.
↑ Леонардо да Вінчі / Портрет Джиневри де Бенчі (зворот) / 1474 – 1478 рр.

2 Концепція трьох гілок влади

Світ вже давно помітив, що навіть якщо замінити монархів якимось колективним демократичним органом і дати керувати йому, то рівень ідіотизму зменшується не надто вражаюче. Річ у тім, що коли якась людина чи група людей, хай навіть чесно обраних, концентрують у себе всю повноту влади, то їх стає дуже важко контролювати, і чомусь все найкраще дістається саме їм, а не суспільству. 

Тут і з'являється ідея трьох гілок влади. На перший погляд, досить проста: окремо ті, хто встановлює правила – це законодавці, окремо ті, хто вирішують, хто правий – судді, та окремо ті, хто менеджерить державу – виконавці. Всі вони незалежні, можуть впливати одне на одного, але не домінувати. Вперше ці принципи були на законодавчому рівні прописані у 1787 pоці в Конституції США, а також у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789-го. Відтоді ця система поширилася майже на весь світ.

⁕ Метафорично систему трьох гілок влади можна уявити дещо дивними вагами, у яких три чаші. Коли маса (тобто впливовість) цих чаш однакова, система знаходиться в балансі. Як тільки одна з них сама по собі починає переважувати, то і нормальної роботи не буде.
І на Україну зокрема! Принцип такого поділу закріплений прямо в ст. 6 Конституції, де сказано, що «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову». Законодавча – це Верховна Рада. Виконавча – Кабінет міністрів, обл- та райдержадміністрації, а також різноманітні агентства, інспекції та служби. А судова – це суди усіх можливих юрисдикцій. 

Отже, розподіл влади має запобігти зосередженню повноти влади й зловживанням нею будь-якою гілкою чи державним інститутом. В ідеалі баланс можна налаштувати так, що кожна гілка буде ефективно контролювати інші й втручатися, якщо це потрібно.

Однак якщо цього балансу немає, то гармонійна система взаємних стримувань і противаг перетворюється на жорстке протистояння. Україна теж не раз із цим стикалася. Скажімо, зовсім нещодавно новообраний президент вступив у конфронтацію з парламентом. Тобто депутати могли використовувати силу власної законодавчої гілки влади, щоб протидіяти владі президента. 

Однак система стримування і противаг тому і називається системою, що у всіх є методи впливу на всіх. Тож президент розпустив парламент у сподіванні, що в новому отримає більшість, необхідну для прийняття рішень – так і вийшло. Ну, насправді, як і завжди в таких випадках, аргументи йому знадобилися серйозніші за «я хочу більше», але про це згодом.

↑ Рогір ван дер Вейден / Зняття з хреста (фрагмент) / 1435—1440 рр.

3 Верховна Рада: встановлювачі правил

В Україні законодавчу гілку представляє Верховна Рада. Якщо дуже просто, то це ті люди, які за допомогою законів встановлюють правила життя в державі. Людей, тобто народних депутатів Ради, обирають на п'ять років на всеукраїнських виборах усіх повнолітніх громадян. За законом парламентарів у нас має бути 450, але зараз їх лише 424, оскільки вибори у 2019 році не проводилися на непідконтрольних територіях, за якими й закріплена решта місць у парламенті.

Головне завдання Верховної Ради – приймати найкращі для держави та суспільства закони. Писати й пропонувати їх прийняти має право тільки найвище керівництво держави: президент, Кабмін й самі народні депутати. Тобто щоби перетворити ідею пересічного громадянина на закон, треба просити когось із цих уповноважених, аби вони подавали законопроект від себе.

Окрім постійного вироблення і змін правил нашого життя у Верховної Ради чимало інших обов'язків ⁕. Скажімо, саме народні депутати вирішують, на що в країні треба витрачати гроші – затверджують державний бюджет (який при цьому готує інша гілка – виконавча, про неї – пізніше). 

Повний перелік обов'язків Верховної Ради можна подивитися у Конституції України за цим лінком. Попереджаємо: їх там не мало.
Також Верховна Рада може призначити третину членів одного з головних судів країни – Конституційного. А ще саме депутати можуть відправити у відставку президента, якщо наберуть достатньо голосів для імпічменту, тобто ¾ від свого складу, 338 парламентарів. Зробити це вони можуть, якщо президент скоїв державну зраду або інший злочин. Детальніше про цей механізм ми ще теж поговоримо.

Головою Верховної Ради є спікер. Це один із депутатів, якого обирають прямо в парламенті більшістю голосів. Повний перелік його повноважень можна подивитися тут, але загалом він відповідає за те, щоб депутати працювали організовано й корисно.

↑ Рогір ван дер Вейден / Зняття з хреста (фрагмент) / 1435—1440 рр.

4 Кабінет міністрів: менеджери держави

Виконавча влада безпосередньо управляє процесами в державі. Це міністерства та інші органи. Всі вони називаються виконавчою гілкою владою саме тому, що виконують і реалізують усе, що приймуть депутати, тобто гілка законодавча. Також саме Кабмін розробляє державні політики у різних сферах і пропонує Раді прийняти відповідні закони.

Зараз в Україні 15 міністерств, кожне з яких очолює окрема людина – міністр. За Конституцією, до складу Кабміну входять прем’єр-міністр, перший віце-прем’єр, віце-прем’єри й міністри. Втім, кожен уряд вирішує це по-своєму, наприклад, зараз є лише два віце-прем'єри, які курують глобальні напрямки: один з питань європейської і євроатлантичної інтеграції, інший – цифрових реформ. А над усім цим стоїть прем'єр-міністр. Він очолює уряд, тобто Кабмін, і в основному відповідає за те, щоб менеджери держави працювали. Бажано добре. Плюс є міністр Кабінету міністрів (так, ось така офіційна позиція, як масло масляне), який є ніби зв’язковою ланкою між усіма міністерствами. 

Голову уряду призначає Верховна Рада, але тут теж спрацьовує переплетіння різних гілок влади. Спочатку коаліція депутатських фракцій (це об'єднання різних політичних сил, які вирішили співпрацювати в парламенті, щоб більш ефективно приймати закони) каже президенту, кого саме вони хочуть бачити на цій посаді, а той подає кандидатуру на затвердження Радою. Звільняє прем'єра теж більшість депутатів – за його бажанням. Це тягне за собою відставку всього уряду. Та частіше уряд просто відправляють у відставку, якщо третині депутатів або президенту не подобається, як він працює, і вони виносять це запитання на голосування парламенту. 

Загалом функція Кабінету міністрів – забезпечувати, щоб кожного дня все в країні працювало нормально. Для здійснення своєї роботи Кабмін може видавати обов’язкові до виконання постанови і розпорядження, якщо дуже спрощувати, їх можна назвати міні-законами або інструкціями з виконання. Якщо закони – це стратегічний напрям, то постанови і розпорядження – це тактичні дії, спрямовані на їхнє втілення.

Повний перелік обов'язків та повноважень Кабінету міністрів також можна хоч зараз прочитати в Конституції. 
Слідкувати, щоб у великій державі все працювало нормально, – досить масштабне завдання. Тому окрім власне співробітників міністерств до виконавчої гілки входить ще чимало різноманітних відомств. 

Служби (наприклад, Державна авіаційна, Держстат, з надзвичайних ситуацій) – їхня головне завдання полягає в тому, щоб надавати державні послуги громадянам та юридичним особам. 

Агентства – управляють державним майном й надають послуги юридичним особам, які пов'язані з державною власністю. Це, скажімо, Укравтодор, Держкіно чи Держлісагентство.

Інспекції, які наглядають та контролюють дотримання законодавства й можуть здійснювати інші менеджерські функції – серед них, наприклад, Держекоінспекція.

Фонди – це, скажімо, Пенсійний фонд України і Фонд державного майна України.

Крім того, до цієї гілки влади входять обласні й районні держадміністрації, які займаються управлінням на місцях. А також прикордонники, поліція, Антимонопольний комітет України, Держкомтелерадіо, Державне бюро розслідувань та чимало інших важливих органів. 

Саме виконавча гілка влади чи не найбільше впливає на те, як саме управляється країна. Але при цьому вона тісно пов'язана з іншими гілками, які також мають серйозні важелі впливу на всі процеси. Якщо ви, наприклад, бідкаєтеся на погану дорогу біля свого дому, то на перший погляд це – претензія до виконавчої гілки, а точніше до Укравтодору. 

Із дорогами в Україні часто все не тільки трагічно, а і складно. Можливо, розібратися допоможе ось це відео.
Але розібравшися, можна побачити, що, можливо, дороги у вас перед домом погані, бо у того самого Укравтодору просто немає грошей, оскільки держбюджет приймає Верховна Рада і депутати могли скоротити ці витрати (ми зараз нікого не виправдовуємо, це лише припущення). Та й взагалі дороги бувають різними за класифікацією, і якщо вона десь біля дому, то, скоріше за все, йдеться про так звану вулично-дорожню мережу міст та сіл, а за неї відповідає не Укравтодор, а орган місцевого самоврядування. 

Так що за якісь негаразди часто відповідає безпосередньо виконавча гілка влади, але винні можуть бути усі разом.

↑ Рогір ван дер Вейден / Зняття з хреста (фрагмент) / 1435—1440 рр.

5 Судова гілка: вирішують, хто правий

І третя гілка влади – судова. Це система, яка здійснює правосуддя, тобто в складних ситуаціях і спорах розбирається, хто і коли в суспільстві має рацію. Юрисдикція судів поширюється на всі відносини між громадянами, організаціями та інституціями, тож дуже важливо, щоб вони були повністю незалежними. Тому в ідеалі суддів мають обирати дуже ретельно й з участю Ради і президента, аби привнести баланс. 

В Україні для цього є спеціальний орган – Вища рада правосуддя, у формування якої залучені і президент, і парламент. Але нюанс в тому, що ця рада на дві третини складається із самих суддів, тобто вони самі себе обирають. А потім президент вже просто призначає запропонованих йому кандидатів.

Усі судді абсолютно рівні, незалежно від того, в якому суді вони працюють, яку адміністративну посаду займають і який у них стаж. Із працевлаштуванням, до речі, все непросто. Усі кандидати мають бути компетентними і доброчесними, не молодше 30 і не старше 65 років, а також мати юридичну освіту й стаж роботи у сфері права не менше п'яти років.
Коротко пояснити судову систему України можна так: коли десь виникає певна суперечка, що потребує справедливого розбору, ті, хто спорять, звертаються до окружного суду. Якщо там прийняли рішення і всіх все влаштує, то на цьому справа закінчується. Але одна із сторін може вимагати перевірити все ще раз. Тоді розгляд переходить до апеляційних судів. Якщо вже і там виникають якісь запитання, то справа доходить до Верховного суду.

Судові справи бувають декількох видів, і за кожний із них відповідає окремий вид суду. Скажімо, якщо в суперечці хоча б однією із сторін є якийсь державний орган чи посадовець, то цим займаються адміністративні суди.

Господарські суди, як зрозуміло з назви, займаються господарськими, наприклад, корпоративними конфліктами.

Злочинами й адміністративними правопорушеннями, а також цивільними справами (тобто пов'язаними з житловими, земельними, сімейними чи трудовими відносинами) займаються загальні суди.

У Верховного суду також є цей поділ залежно від юрисдикції: Касаційний кримінальний, Касаційний цивільний, Касаційний адміністративний й Касаційний господарський суди.

Ще краще систему українського правосуддя може допомогти зрозуміти ось ця схема.
Окремо стоїть Конституційний суд, який займається виключно справами, які вимагають тлумачення Основного закону, або коли щось може суперечити Конституції. Скажімо, жоден суд не може відмінити прийнятий закон – на таке здатен тільки Конституційний і тільки тоді, коли до нього звернулися із проханням про визнання закону неконституційним. 

Часом дуже впливовими є також різноманітні контрольно-наглядові органи, які настільки контролюють й наглядають, що зазвичай не підпорядковуються жодній з гілок. Скажімо, в Україні можна було би виокремити контрольно-наглядову або наглядово-інспекційну владу – це серед інших Рахункова палата (перевіряє, як витрачаються бюджетні кошти) і Генеральна прокуратура (виступає стороною обвинувачення у суді). Але ще раз зазначимо, що до класичної схеми трьох гілок вони не входять – натомість стоять окремо.

↑ Рогір ван дер Вейден / Зняття з хреста (фрагмент) / 1435—1440 рр.

6 А що ж президент?

Окрім представників трьох гілок влади, в країні є ще одна важлива людина. Це президент, який має слідкувати, аби все працювало ефективно. В Україні парламентсько-президентська республіка, тож голову держави, як не дивно, не можна назвати головним. За законом, президент насамперед відповідає за обороноздатність й міжнародну політику, але в реальності, якщо знову ж таки використати нашу метафору з вагами (три чаші, потрібен баланс), то президент – це, власне, той, хто щось на них і зважує. І заодно слідкує, щоб результат виходив адекватним.

Як від нібито головного, від президента чекають відповідей на претензії щодо абсолютно усіх проблем держави. З одного боку, це правильно, адже саме президент знаходиться ніби між усіма гілками влади й відповідає за ефективність їхньої роботи. З іншого – все ж за кожну сферу відповідає свій орган.

В принципі, функції й обов'язки усіх гілок у нас досить чітко відокремлені, однак в суспільній уяві вони часто розмиваються. Причому з різних причин: іноді людям просто ліньки розбиратися, хто за що відповідає, а інколи політики й чиновники спеціально або від незнання маніпулюють поняттями та на словах присвоюють собі повноваження, яких насправді не мають. Часто – аби більше сподобатися народу.

Наприклад, традиційно вважається, що ієрархія головних людей держави в Україні така: найбільше влади у президента, далі йде прем'єр-міністр, а спікер парламенту займає третє місце. Але насправді у всіх них свої повноваження, які десь незалежні, десь перетинаються з іншими гілками влади, а десь і дозволяють агресивно в них втручатися.
Президент є головнокомандувачем і представляє Україну на міжнародній арені. Прем’єр-міністр відповідає за те, щоб держава та всі її інститути функціонували нормально. А спікер парламенту – за те, щоб правила, за якими буде жити держава, приймалися депутатами вчасно і цивілізовано. Тобто першого, другого та третього місця за впливовістю просто немає – і це на користь всім.  
↑ Жан-Огюст-Домінік Енгр / Юпітер і Фетіда / 1811 р.

7 Як працює система? Пояснюємо на прикладах

Давайте подивимося, як працює система в стандартному варіанті. Скажімо, раптом черешня виявилась невичерпним джерелом енергії. Абсолютно незрозуміло, чому, але поки наука в цьому розбирається, треба щось робити. Кабмін це бачить і готує закон, що потрібно переводити енергетичну систему працювати на черешні. Він потрапляє до законодавчого органу – Верховної Ради. Там депутати можуть засумніватися, що черешнева енергетика підходить Україні і не суперечить Конституції, й звернутися до судової гілки – Конституційного суду. Той все перевірить і, припустимо, скаже, що ідея загалом ок. Тоді парламент більшістю голосів законопроект приймає і той лягає на стіл президента, який має підписати документ, якщо згоден із ним. Тільки після цього зміни починають діяти. Як бачимо, усі гілки мають тісно співпрацювати й наглядати, аби ніхто не наробив дурниць.

Якщо підсумовувати, то весь концепт трьох гілок влади базується на системі стримувань і противаг. А ідея гілок прописана аж у головному законі України – Конституції. І якщо словосполучення «система стримувань та противаг» для вас досі звучить абстрактно, то ось кілька прикладів. 

Право вето. Уявімо, що Верховна Рада прийняла проект закону, згідно якого офіційна позиція президента з 2020 року буде звучати як Верховний Баклажан. Якщо президент більше полюбляє кабачки, особливо цукіні, то він цілком може накласти вето на цей законопроект, тобто відмінити його та повернути на розгляд парламенту. Але якщо депутати Верховної Ради стоятимуть на своєму та зможуть назбирати більше 300 голосів, то вето вважатиметься подоланим, і Україною офіційно керуватиме Верховний Баклажан, хай навіть він все ж більше любить цукіні. 

Даруйте за цей приклад, але дослідники людської пам'яті кажуть, що кумедне та емоційне запам'ятовується краще. 
Імпічмент. Якщо голова держави зовсім втратив голову, то його можна усунути – приводом для цього може стати державна зрада або інший злочин. Процедура досить складна: спочатку щонайменше 226 голосів за початок процесу, потім спеціальне слідство й 300 голосів депутатів за звинувачення президента, далі Конституційний і Верховний суд перевіряють, чи процедура проходить правильно, а потім Раді треба знайти 338, тобто три чверті голосів, аби все ж затвердити імпічмент. Непроста справа – Баклажана викорчовувати!

Відставка уряду. Якщо депутатам зовсім не подобається уряд, то 226 парламентарів вистачить, щоб звільнити весь Кабмін. Також про це їх може попросити Баклажан, але звільняє уряд все ж саме Рада.

Контроль з боку Конституційного суду. Саме цей орган перевіряє, чи не порушують Конституцію ті чи інші правові акти парламенту, президента й уряду. І якщо, наприклад, депутати раптом вирішать прийняти закон, який зобов'язує усіх у країні віддати членам Верховної Ради десятину, то Конституційний суд має перевірити цю ідею і сказати щось на кшталт: ні, друзі, щось це не норм, відміняємо.

Розпуск парламенту. Президент має владу, аби розпустити Верховну Раду. Таке не раз відбувалося в Україні, і навіть зовсім нещодавно. Приводів для цього може бути три, і всі пов'язані з тим, що «часіки тікають»: або Рада надто довго не може затвердити склад Кабміну, або надто довго не створює коаліцію фракцій, або надто довго не може взагалі провести власне засідання. Тоді Верховний Баклажан каже: все, досить, ці депутати зіпсувалися, несіть інших. І матиме на це право.
↑ Сімон Вуе / 1. Алегорія чеснот / 2. Алегорія багатства / 3. Алегорія милосердя / 1634 - 1640 р.

8 Що робити з політичними обіцянками? 

Якщо коротко, то з ними треба бути обережними. Іноді політики заради рейтингів обіцяють те, що насправді самотужки виконати не зможуть. Це, скажімо, якби ви встали на зборах будинку і сказали: «Я обіцяю, що у 2020-му кожна людина в Україні буде мати власний телескоп для спостереження чорних дір!» Зрозуміло, що гіпотетично ви можете це втілити в життя, але залежатиме це не тільки від вас, а й від науки, промисловості й, власне, бажання людей мати ці телескопи.

Так і президенти іноді обіцяють те, що залежить не тільки від них – або й взагалі від них не залежить. Тож коли ви чуєте чергову пафосну обіцянку якогось Баклажана, то задумайтеся, чи не може це бути популізмом. Треба розуміти, що політична воля голови держави дійсно може допомогти обіцянці здійснитися, але все ж більшість процесів у державі зав'язані на величезній кількості різних інституцій (тому це і називається системою стримувань і противаг), тож самотужки президент може доволі мало. 

Вже десятиліттями однією з найбільш популярних передвиборчих обіцянок кандидатів у президенти було зняття недоторканності з депутатів. Але лише у вересні 2019 це дійсно вдалося зробити – адже з настільки глобальними змінами все зовсім не просто. Недоторканність депутатів була прописана в Конституції, а щоб її змінити, потрібна так звана конституційна більшість, тобто більше 300 депутатів. Цьому складу Верховної Ради вдалося зібрати стільки голосів за зміни, але такої ж непростої процедури потребуватимуть й інші глобальні ініціативи.

Відсутність недоторканності, до речі, почне діяти лише з 2020 року, і тоді депутати зможуть відчути більше родинних почуттів до міністрів – бо ті, хоч і є уособленнями однієї з трьох гілок влади, однак недоторканності ніколи не мали.

Також варто згадати передвиборчу ідею знизити комунальні тарифи. Ця ініціатива завжди подобалася виборцям. Наприклад, за результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведеного з 25 червня по 7 липня 2019 року, більшість українців вважають, що знизити тарифи на комуналку – завдання №1 для президента. 

От тільки у сферу його компетенцій ця проблема не входить, тарифами в Україні займається виконавча влада, зокрема, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). І хоча голову комісії призначає президент, однак в законі про цей орган прямо вказано: рішення регулятора не залежать від інших органів влади. Тобто за правилами комісія не залежить від президента і сама визначає розмір тарифів.

Однак, як часто буває в Україні, все складно. Так, ситуацію з НКРЕКП нещодавно розглядав Конституційний суд, який визнав, що коли попередній президент створював цю комісію, то вийшов за межі своїх повноважень. Тобто все надто заплутано, аби можна було точно обіцяти, що тарифи будуть мінятися: комісія наче і незалежна, однак голову призначає президент, хоча суд в свою чергу визнав це неконституційним. Тож всі досі між собою розбираються, але ясно одне: одноосібно президент на тарифи вплинути не може.

Ще однією гучною передвиборчою обіцянкою був всеукраїнський референдум щодо відновлення відносин з Росією. Та й загалом іноді у людей виникає претензія: а чому це нас не запитують весь час на референдуму? Нюанс у тому, що у вітчизняному законодавстві з ними все складно. У Конституції просто формулюється, що президент або Верховна Рада дійсно можуть призначити референдум, аби дізнатися волю народу. Однак при цьому жодного закону про таке всенародне опитування немає, отже, просто немає правил, за якими його треба проводити. 

Тобто спочатку треба написати, а потім прийняти відповідний закон. Більш того, можливо, він також буде вимагати внесення змін до Конституції. Зараз у складі пропрезидентської партії «Слуга народу» лише 254 парламентарів, тож для впровадження таких змін потрібна не тільки грандіозна підготовча робота, а й союзники серед інших політичних сил, які додадуть свої голоси.

Ще президенти традиційно обіцяють жорстко боротися з корупцією високопосадовців. З цим теж все не надто просто, бо топ-корупцією займається окрема незалежна система з Національного антикорупційного бюро, Спеціальної антикорупційної прокуратури та Вищого антикорупційного суду.

Підсумовуючи: з обіцянками все дійсно складно. Скажімо, попередній президент зі старту пообіцяв українцям за рік досягти безвізового режиму з Європою. Це йому дійсно вдалося, ось тільки не за рік, а аж за три. Просто тому, що система надто складна і навіть президент – гарант Конституції – не може нічого гарантувати.

9 То хто ж головний?

З одного боку, головним можна назвати президента – бо він же навіть називається головою держави. Але ні, бо справді головним він є хіба що в обороноздатності держави й в міжнародних стосунках. Та й у цих сферах є профільні міністри, які теж сильно на все впливають.

Хтось може вважати головною Верховну Раду на чолі зі спікером, бо у нас же парламентсько-президентська республіка. Але головне завдання спікера – ефективно організовувати роботу інших депутатів. Інші скажуть, що головний все ж уряд на чолі з прем'єром, бо він безпосередньо займається керуванням найрізноманітнішими процесами в державі. Однак і в нього є свої численні обмеження, бо він скоріше менеджер, аніж той, хто обирає шлях держави.

Можливо, головні суди? Адже саме вони розбираються, хто винний, а хто ні. Але ж суди лише вирішують, чи всі грають за правилами, проте правила ці встановлюють не вони. А в Конституції взагалі написано, що головний – народ. Ми обираємо менеджерів, або можемо обрати стати ними самим. Але тут все також складно, як бачите.

Тож у нас немає іншого виходу, ніж контролювати владу, щоб існуюча система стримувань і противаг не ігнорувалась і була ефективною. Бо в ідеалі система гілок влади має співпрацювати таким чином, щоб головного просто не було. Ось це і буде насправді ефективною державою.

Приз!

Квитки на двох до Рима та назад

Оскільки перша тема «Вигравайно!» присвячена державі, переможцю розіграшу точно буде і приємно, і корисно побувати в країні, звідки росте коріння права. На жаль, дедлайн проходження тесту з можливістю взяти участь в розіграші вже минув. І ми навіть обрали переможницю – нею стала Ксенія Яцина, за процесом вибору можна було спостерігати на онлайн-трансляції з нашої сторінки в Facebook. Імена всіх тих, хто пройшов тест, відповівши на запитання правильно, ви можете знайти в кінці цієї сторінки. Якщо ви ще не проходили тест і тут вперше – пропонуємо вам все одно перевірити свої знання про те, як влаштована держава. Нехай це буде тренуванням перед наступним випуском «Вигравайно»!





ТЕСТ

За допомогою цього тесту дізнаєтеся, наскільки добре тепер розумієте влаштування української держави. На жаль, зараз, після дедлайну, ви вже зможете не взяти участь у розіграші призу. Але хіба знання – це не скарб? Тому проходьте тест та перевіряйте себе. А за призами ще зайдіть на другий випуск «Вигравайно» :)

1 / 18
Почнемо з простого: в українській державі три гілки влади. Скажіть, які саме?
Авжеж це виконавча, судова та законодавча. Саме такий поділ вважається найбільш ефективним. Бо законодавці створюють правила, за якими живе держава, виконавці роблять так, щоб держава дійсно жила, а судочинці слідкують, аби всі цих правил дотримувалися.
2 / 18
Конституція України – це основний закон, на якому будується все життя в нашій державі. А хто є головним джерелом влади в Україні?
Так, саме всі ми. Це прямо проголошується в головному документі країни – Конституції, причому одразу у першому ж розділі. Це означає, що кожен із нас може впливати на державу або через власне волевиявлення і обраних представників у владі, або самому стати таким представником.
3 / 18
Навіщо взагалі потрібний поділ на різні гілки влади?
Якщо вся повнота влади належить одній людині, то в історії людства це часто призводило до зловживань. Тому на гіркому досвіді стало зрозуміло, що краще побудувати систему, коли влада потрохи належить багатьом органам, які один одному і допомагають, і при цьому контролюють.
4 / 18
У кого в Україні прямо сьогодні є недоторканність?
Серед запропонованих вище варіантів – лише у суддів. А взагалі ще у депутатів і президента. Однак, це лише «прямо сьогодні», бо вже з 2020-го року депутати недоторканності позбавляться. Таке рішення Верховна Рада прийняла на початку вересня 2019 року.
5 / 18
Раз на скільки років у нас проходять президентські вибори?
Дійсно, п'ять років. У принципі, це досить типовий срок для більшості світових держав. За цей час можна і свої класні ідеї втілити, й не зіпсувати все, якщо їх немає. Хоча, скажімо, в Італії президента обирають на сім років, а в Швейцарії – лише на один рік.
6 / 18
Що з цього не входить у повноваження президента України?
Оскільки президент в основному відповідає за обороноздатність і міжнародні стосунки, то його повноваження навколо цього і сконцентровані. Тобто єдине, що з перерахованого не є обов'язком голови держави – встановлювати комунальні тарифи, за здебільшого відповідає виконавча влада.
7 / 18
За законом в Раді має бути 450 депутатів. А скільки їх там зараз по факту?
Все ж таки 424, бо ще 26 депутатів мали би бути обраними на непідконтрольних територіях. А ось чому їх саме 450 – достеменно невідомо, але саме стільки їх було в Радянській Україні.
8 / 18
Хто може внести на розгляд Верховної Ради закон?
Аби не поховати законодавчу гілку влади під безмежною купою різноманітних пропозицій, право законодавчої ініціативи є тільки у народних депутатів, президента й уряду. Але насправді через тих же депутатів свої ідеї можуть просувати й звичайні люди або громадські організації.
9 / 18
Коли кажуть «уряд», то що мають на увазі?
Абсолютно точно Кабмін. Уряд – це виключно вони.
10 / 18
Якого міністра в Україні немає?
В Україні не існує міністра надзвичайних ситуацій. Але не тому, що коли вони трапляються, то розгрібати доводиться всім. Ну, або не лише тому. Такий міністр колись в Україні дійсно був. Однак особливості поділу уряду змінюються регулярно, тож у 2012 році Міністерство надзвичайних ситуацій перестало бути міністерством, а стало Державною службою з надзвичайних ситуацій. Без міністра, відповідно.
11 / 18
Хто і як в Україні призначає суддів?
Призначає суддів президент, причому безстроково. А висуває кандидатів на ці посади орган під назвою Вища рада правосуддя.
12 / 18
Запитання, яке хоч раз спадало на думку кожному українцю: «Чому корупціонери досі не сидять?». А кому, насамперед, це запитання варто поставити, як думаєте?
Запам'ятаємо назавжди – саджати у в'язницю в Україні можуть лише судді. Тобто якщо ви чуєте, що якесь антикорупційне розслідування успішно завершено, а потім не чуєте, що хтось таки отримав ув'язнення, то це, скоріше за все через відсутність вироку. А от причин, чому його немає, може бути багато й різних. Наприклад, судді можуть навмисно затягувати справу, або в розслідуванні може бути недостатньо доказів.
13 / 18
Хто остаточно вирішує, скільки грошей виділити, наприклад, на армію, а скільки на освіту?
Хоча державний бюджет готує уряд, однак остаточне слово все ж за депутатами Верховної Ради, які можуть вносити правки та пропонувати дати більше грошей одним і менше іншим.
14 / 18
Як за законом виглядає система протидії топ-корупції? Тобто корупції високопосадовців або бізнесів у особливо великих масштабах.
У теорії система боротьби з топ-корупцією вибудована добре: спеціалісти-детективи з Національного антикорупційного бюро все розслідують, далі передають спеціалістам-прокурорам зі Спеціальної антикорупційної прокуратури, а в результаті справу розглядають спеціалісти-судді у Вищому антикорупційному суді. Лишилося, лише щоб вона запрацювала в повну силу.
15 / 18
Хто може визнати не дійсним вже прийнятий Радою і підписаний президентом закон?
У демократичній системі до законодавців є певна довіра. Тож якщо вони вже прийняли закон, відмінити його може лише Конституційний суд ще й за доволі непростою процедурою.
16 / 18
Уявімо, що хтось з високопосадовців каже: завтра же проводимо референдум про надання хрущам статусу громадян! Що може цьому завадити?
У Конституції України є формулювання про те, що важливі запитання можна вирішувати в Україні на референдумах. Проблема в тому, что немає відповідного закону, який би детально пояснював, як це робити. Доки таких правил не виробили, провести референдум буде дуже складно.
17 / 18
Уявімо, що президент каже в інтерв'ю: матінкою клянуся, я призначу міністром фінансів робота-масажиста! Що буде з цією обіцянкою?
Шкода, але з масажем доведеться почекати. З усього уряду президент висуває на розгляд Верховної Ради кандидатури лише міністра оборони й міністра закордонних справ. Тож, по-перше, претендент на Мінфін від нього не залежить, а по-друге, все одно парламент може не погодитися на його кандидатуру.
18 / 18
Скільки голосів потрібно, щоб внести зміни в Конституцію?
Саме 300, тобто дві третини депутатів. Це навіть називається конституційною більшістю. Зазвичай в парламенті чимало політичних сил, які прагнуть різних рішень, тож домовитися, щоб зібрати аж 300 – інколи буває досить непросто. А інколи і не буває.

Результати розіграшу

Нижче ви можете побачити імена найспритніших, найрозумніших, найкмітливіших, одним словом найкращих читачів, які відповіли на всі запитання правильно і, що важливо, – зробили це до дедлайну 29 жовтня, 23:00. Вітаємо їх усіх! За процесом вибору головного переможця можна було спостерігати на онлайн-трансляції з нашої сторінки в Facebook.Ті, хто не переміг, не засмучуйтеся! Наступний випуск «Вигравайно» вже незабаром, тому у вас ще буде купа шансів отримати винагороду за свої знання та допитливість :)

Ксенія Яцина. Вітаємо вас!



Відповіли на всі запитання правильно:

Юлія Карпета, Ксенія Яцина, Євген Карачевцев, Тарас Ємчура, Данило Туркевич, Роман Дрожанський, Тетяна Ткач, Ольга Гетьманець, Валентин Літвінов, Іван Дячук, Іван Доценко, Роман Гавриленко, Павло Рудь, Дмитро Тіщенко, Поліна Бражнікова, Андрій Безсонов, Людмила Слива, Валерія Дідик, Сергій Соловей, Юрій Бондарчук, Ірина Дячук, Микола Осьмачко, Борис Давиденко, Олег Новіков, Наталія Ватаманюк, Інна Руденко, Мар’яна Бранець, Іван Степура, Вадим Муха, Наталія Тарасенко, Андрій Кошмак, Наталія Бідалова, Ірина Мокрицька, Олеся Єрошкіна, Володимир Миронець, Олександр Островський, Марина Марченко, Юрій Марченко (не наш головред), Наталія Качанова, Сергій Петух, Марія Іващенко, Сергій Кікоть, Андрій Приймак, Дмитро Черетун, Олександр Омельцицький, Владислав Гірман, Владислав Грезєв, Ольга Халмурадова, Тетяна Халмурадова, Дмитро Халмурадов, Оксана Омельницька, Ірина Саєвич, Тетяна Півень, Олена Китаєва, Лариса Китаєва, Олег Китаєв, Олександр Кітаєв, Сусанна Китаєва, Юрій Карягін, Павло Глеба, Сергій Дерун, Іван Гайванович, Олександр Мазур, Степан Золотар, Галина (без прізвища, номер телефону закінчується на 49), Андрій Чернега, Яна Лукашук, Наталія Лукашук, Валерія Скворцова, Андрій Ткачук, Євген Письменський, Крістіна Хамбекова, Лариса Хамбекова, Марія Сіденко, Ярослав Афанасьєв, Андрій Денсюк, Марія Гірман, Зоряна Семеген, Світлана Дьолог, Вероніка Крейденкова, Павло Левін, Дар’я Степанюк, Яна Глазунова, Ольга (без прізвища, номер телефону закінчується на 84), Володимир Бабік, Владислав Мірошниченко, Олександра Масловська, Станіслав Кузнєцов, Катерина Матягіна, Артем Вовкобой, Оксана Білоусова, Олег Мотько, Тетяна Русінкевич, Андріана (без прізвища, номер телефону закінчується на 94), Яна Дашковська, Олена Кочубеєва, Артем Пилькевич, Аліна Кострубіцька.
Вітаємо всіх вас!

Головного переможця, який отримає приз – квитки на двох до Рима – ми визначимо в цей четвер, 31 жовтня, о 13:00. За вибором ви зможете спостерігати на прямій трансляції з нашої сторінки в Facebook.




НА ГОЛОВНУ

Що таке Вигравайно?

Що
таке
Вигра
вайн
о?

«Вигравайно» – це проєкт інтернет-журналу Platfor.ma, який має на меті допомогти українцям нарешті розібратися в складних важливих темах. Проте зробити це із задоволенням та навіть винагородою. У цьому проєкті ми щомісяця будемо пояснювати важливі, але складні теми простою мовою, пропонуватимемо вам розібратися в них, а також пройти спеціальні тести. А серед тих, хто правильно відповів на всі запитання, ми розігруватимемо насправді круті подарунки. Це чудова можливість отримати винагороду за власний розум, увагу та допитливість.





«Вигравайно!» став можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проєкт USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю організації Platfor.ma та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.