1 Звідки взялися права людини?
Є шанс, що зараз ви прочитали про тему прав людини і подумали: та тю, я все про це знаю. Ну, не можна нікого вбивати. У рабство теж не варто людей брати. Або приковувати наручниками до батареї, якщо це не рольова гра у вас така. Але ми гарантуємо: все не так просто. Ось, скажімо, спробуйте просто зараз дати чітку та зрозумілу відповідь на запитання «що таке права людини?»⁕. Отож-бо й воно.
⁕ Часто, коли люди намагаються відповісти на це запитання адекватно, виходить щось таке.
Насправді, загалом визначень багато, але давайте візьмемо таке, прямо з Вікіпедії, бо експерти кажуть, що воно хороше: «Права людини — комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в суспільстві». Тобто ми всі живемо не на безлюдній планеті, а з іншими людьми. Тому нам треба якось і собі чимало дозволити, й іншим людям те ж саме гарантувати, і при цьому не пересваритися.
Про права людини вперше заговорили ще в античності, однак все ж вважається, що це досить нове поняття. Скажімо, до Другої світової існувала Ліга націй. Це міждержавне об'єднання хотіло, щоб усі жили гідно, тобто, загалом, боролося за права людини. Однак при цьому фокусом ліга обрала свободу і незалежність держав та виконання їхніх законів. Але потім виявилося, що цей масштаб не підходить. От нацистська Німеччина за всі роки свого існування не порушила жоден власний закон, а всі вибори Гітлер виграв демократично. Втім, масштаби порушень прав людини в їх сучасному розумінні у Третьому рейху були катастрофічні.
Тоді наступник ліги – Організація Об'єднаних Націй – вирішила боротися не за закони, держави чи групи людей, а за найменшу одиницю, яку тільки можна в цій сфері уявити, – одну окрему особистість.
Річ у тім, що наскільки типовою людиною ви не були би, завжди знайдеться ситуація, де ви будете меншістю, яку хтось може почати пригнічувати. За колір шкіри, сексуальну орієнтацію, за розмір носа, за надто великі м'язи, за походження з міста на літеру Ж, за 42-й розмір ноги і так далі. Будь-яка людина на планеті може стати меншістю. Тож в ООН вирішили, що захищати треба абсолютно всіх.
⁕ Усього у декларації 30 статей, кожна з них не менш важлива за першу, але ми не наводимо тут весь текст, а даємо вам цей чарівний лінк. Скажемо лише, що знаючи права людини, ви не тільки зможете відстояти свої власні, а й захистити інших.
Так у 1948 з'явилася Загальна декларація прав людини. Перша її стаття⁕ проголошує: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю й повинні діяти один щодо іншого в дусі братерства».
Тобто ідея в тому, що ким би ти не був – ти маєш однакові права з усіма іншими людьми на планеті, а купа організацій, правил, документів і, власне, ваша держава мають забезпечити такі умови, аби не порушувалися права жодної людини.
2 Злочин vs. Порушення прав
Уявіть, що вас проти волі прикували наручниками до батареї. Відчуття неприємне, але як думаєте, це – порушує ваші права? З одного боку, це нібито зазіхання на ваше людське право людини вільно пересуватися. Але з іншого – є одне але.
Існують різні погані вчинки на, так би мовити, горизонтальному рівні – тобто коли одна людина робить велике чи мале зло іншій. Такі дії називаються злочинами або проступками і караються відповідно до Кримінального кодексу або Кодексу про адміністративні правопорушення. А от порушити ваші права людини може виключно держава або особа, яка її представляє.
Тобто коли вас приковує до батареї просто якийсь громадянин, то це горизонтальні стосунки, тобто злочин. Якщо ж це незаконно робить, скажімо, поліцейський під час виконання обов’язків, що у цей час являє собою представника влади, це вже вертикальні стосунки громадянин-держава, а значить – порушення прав людини.
3 Чи можна обмежувати ваші права?
Ймовірно, у багатьох людей рефлекторна відповідь на це запитання – ні, обмежувати взагалі не можна! Як же ж так, весь наш гуманістичний світ побудований на верховенстві прав і свобод людини! Але давайте перевіримо. Скажімо, є право на вільне пересування. І ось ви абсолютно вільно йдете на ЧАЕС погуляти місцями, про які так багато чули або навіть у серіалі бачили. А вам кажуть: стоп, не можна, це – особлива зона. Тобто, виходить, обмежують ваші права.
Або, наприклад, одне з найбільш відомих прав – на життя. Однак ось тут, дивіться, аж дванадцять ситуацій, за яких поліцейський може стріляти в людину і, ймовірно, вбити. І таких прикладів безліч. Бо насправді обмежувати права ще й як можна, але виключно з метою захисту.
Як не дивно це прозвучить, але з усього переліку прав людини лише кілька взагалі ніколи не можна обмежувати. Це, наприклад, заборона катування і рабства. Тобто злочинцям можна обмежити право на свободу та недоторканість (посадити за ґрати), однак катувати і змушувати до рабської праці – в жодному разі.
4 Стоп, ваші документики
Хто ж відповідає за те, щоб у вашому конкретному житті ніхто не порушував жодні права? Бо їх таки чимало, наприклад, право на свободу і особисту недоторканність, на рівний захист законом, на захист від будь-якої дискримінації, право людини вважатися невинною, поки провина не буде встановлена в законному порядку, право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання, право володіти майном і ще чимало інших прав.
Для всього цього у держави існує купа різноманітних органів й людей на спеціальних посадах – своєрідних посередників між громадянами, обов'язок яких – вирішувати конфлікти.
Мабуть перше, що мабуть спадає на думку, – це поліція. Саме вона багато в чому слідкує за тим, щоб права людини не порушувалися, і при цьому в жодному разі не має порушувати їх сама. Для цього існує дуже точний перелік того, що поліція може, а що ні. Скажімо, поліціянти мають право зупиняти машини виключно у цих випадках. Якщо вас колись зупинять, а відповідного випадку в цьому переліку не буде, то знайте: ось тоді держава у вигляді копа порушуватиме ваші права людини.
Якщо ж правоохоронці підходять до вас на вулиці, пам'ятайте кілька правил. Коли вони у формі, то пред'являти документи не зобов'язані, достатньо жетону. Ви теж завжди тягати з собою якесь ID не маєте. В принципі, для з'ясування особи вас мають право утримувати у відділку три години, однак зазвичай достатньо того, що ви чітко назвете власне ім'я, адресу та запропонуєте зателефонувати родичам, щоби вони все підтвердили.
Обшукувати вас на вулиці ніхто не може. Але можуть провести огляд – це не лізти вам в усі таємні ділянки тіла, а просто поверхнево оглянути. Після поверхневої перевірки, тобто просто руками по одягу, аби пересвідчитися, що ви без зброї (ви ж без зброї, правда?), поліцейські можуть запідозрити, що у вас є щось незаконне, то вивертати кишені вони мають право тільки за присутності двох понятих. Тобто закон в цьому плані скоріше захищає громадян, аніж дає волю копам.
Ось, наприклад, показове судове рішення. Людину затримали з наркотиками. Однак через те, що поліцейський знайшов їх сам, коли заліз до кишені підозрюваного, суд постановив вважати це порушенням прав людини, а докази – незаконними.
Втім, якщо вас все ж таки вирішили затримати, то не пручайтеся, бо це вже порушення законодавства з вашого боку, і поліцейські отримують право на використання сили. Тим паче що за адміністративку затримати вас більше ніж на три години не можуть. Потерпіть.
Проникнути в оселю поліцейським теж досить важко. Це можливо лише за трьох причин: аби врятувати людей чи цінне майно від стихійного лиха, якщо в приміщенні знаходиться людина, яку підозрюють у скоєнні злочину, або якщо вашому життю чи життю людей, які з вами знаходяться, загрожує небезпека.
Загалом, головне правило спілкування з правоохоронними органами – завжди зберігайте спокій. Бо і наші закони, і держава, і міжнародні організації, і купа різних світових декларацій та пактів слугують лише одному – вашому захисту. Навіть якщо навпроти вас стоїть суворий охоронець супермаркету!
Якщо раптом ви опинилися в ситуації, коли охоронець бере і вивертає вашу сумку, то знайте – він це робить незаконно. Охоронці – це такі ж звичайні громадяни, тому і зв’язки між вами будуть горизонтальні. По-перше, якщо охоронець зробить вам щось незаконне, то це буде не порушення прав, а злочин. А по-друге – єдине, що законно може зробити охоронець, як і взагалі будь-який громадянин, – це обмежити ваше пересування до приїзду поліції, й тільки якщо на це є обґрунтовані причини. Не вести в підсобку, не обшукувати, нічого такого. Просто не давати вам піти, якщо у них є докази злочину – скажімо, записи з камери спостереження або особисті свідчення.
Якщо поліція ще не приїхала, а сумку вже вивернули, то все одно не треба кликати ООН чи Європейський суд з прав людини, бо хоч як кепсько вам не було б, але все-таки – це не порушення вашого права на недоторканість майна, це банальний злочин. Дочекайтеся поліції та продемонструйте їм цю саму розхристану сумку.
А от якщо вже поліція не відреагує на таку несправедливість, то тільки тоді злочин охоронця супермаркету проти вас переросте у проблему зі сфери прав людини, які порушуватиме вже поліція, адже діє від імені держави. Ваша сумка може бути маленьким випадком порушення ваших прав, але великий привід дійти зі скаргами аж до грандіозних міжнародних інстанцій штибу того ж Європейського суду з прав людини.
5 Права, які плутають
Так вже сталося, що окрім прав людини, існує ще багато інших прав, які, судячи з нашого опитування для цього матеріалу, в пам’яті українців тісно і навіки переплетені між собою. Наприклад, права дітей, тварин, авторські права та навіть водійські. Тож доведеться коротко пояснити тут кілька важливих моментів та принаймні спробувати розв’язати цей вузол.
Права громадянина
Цьому в Конституції присвячений аж цілий розділ. Загалом вони абсолютно відповідають загальним світовим нормам прав людини: про вільне пересування, право на житло та працю, на особисте і сімейне життя, тощо.
При цьому, згідно з Основним законом, забороняється, скажімо, створювати воєнізовані формування. Або створювати якісь організаційні структури політичних партій в органах виконавчої та судової влади, навчальних закладах, на державних підприємствах й військових формуваннях.
Крім того, українці мають право вільно обирати та бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, а також мирно збиратися на будь-які мітинги й демонстрації. Обмеження на це може встановлювати лише суд «відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей».
А ще декілька пунктів безпосередньо про права людини. Скажімо, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
І, звісно ж, кожен має право на правничу допомогу і є вільним у виборі захисника своїх прав.
Україна, до речі, ратифікувала конвенцію ще у 1991 році, тому було би добре її виконувати, і кликати державних посередників (тих же поліцейських), якщо бачите якісь порушення. Наприклад, не можна бити дітей, бо документ захищає дітей від жорстокого поводження з боку осіб, що піклуються про них. А ще навіть в нашій Конституції записано, що «будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом». Є там, до речі, й правила, про які люди іноді забувають: «Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків». Тобто поки діти малі – їм має гарантуватися захист, а потім вже й від них вимагається батьків доглядати. Баланс!
Права дітей
У житті будь-якої людини існують так звані слабкі стани, коли ми особливо потребуємо захисту. Це старість, вагітність, хвороба і дитинство. За дітей їхні права сформулювали дорослі, тому там немає ані безлімітних солодощів, ані безлімітного геймінгу. Окрім прав людини, які очевидно також поширюються на дітей, у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини⁕, а у 1989 – більш докладну Загальну конвенцію по правам дитини – вона ж і зараз є головним документом, який гарантує усім дітям планети однакові можливості й права.
⁕ Україна, до речі, ратифікувала конвенцію ще у 1991 році, тому було би добре її виконувати, і кликати державних посередників (тих же поліцейських), якщо бачите якісь порушення.
От наприклад, ви знали, що «дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду» – в тому числі в інтернеті, наприклад? Або що «жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність» – має право: щоб батьки не читали її переписку з друзями – в тому числі. Тому повний текст Конвенції радимо прочитати усім тим, хто хоч зрідка має справу з дітьми. Тобто усім.
Права тварин
Людство поступово стає все більш гуманним. Настільки, що починає переживати не тільки за інших гомо сапієнс, а й навіть за інші види. На тварин не діють права людини, але в Україні, наприклад, досить давно є закон «Про захист тварин від жорстокого поводження». І хоча зоозахисники не дуже задоволені тим, що закон ніби є, а стабільного покарання тих, хто його порушує, ніби і немає, все ж про умовні права тварин останнім часом говорять все активніше.
Жорстоке поводження – це, до речі, не тільки, коли хтось мучить свого собаку чи кота. Це й коли люди залякують, залишають без нагляду, їжі або якось по-іншому змушують тварину страждати. Більш того, у законі чітко написано, що за свідоме знущання над більшістю тварин світить до восьми років обмеження волі. А загалом за порушення вимог закону винні особи несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність. Так що для тих, хто любить тварин – це потужний аргумент, а для тих, хто терпіти не може – не менш потужна причина до тварин не лізти.
Авторські права
Це взагалі інша сфера, в Україні їх регулює Закон України «Про авторське право і суміжні права». Але на будь-якого автора, який при цьому є гомо сапієнс, будуть поширюватись і права людини, і права громадянина держави, в якій зареєстрований цей автор.
Водійські права
Можливо, це права, про які в Україні згадують найчастіше. Але насправді їх не існує. Документ називається «посвідчення водія», а на будь-яку людину за кермом поширюються всі права людини і громадянина. Ну і про правила дорожнього руху не можна забувати.
6 Чому права – це неоднозначно
Отже, світ дійсно намагається захищати усіх. Повертаючись до прав людини, пропонуємо вам спочатку подумати про те, наскільки багато на планеті держав, культур, характерів і різноманітних особливостей, а потім спробувати уявити систему, яка захищала б усіх-усіх людей. Ще та задачка, правда ж?
Тим більш, права людини – це подвійна штука. По-перше, це соціально-філософський концепт про цінності, а по-друге, набір документів і органів, які переводять ці високі ідеали в чіткі та зрозумілі кожному правила. Це вже не кажучи про те, що не можна просто раз і назавжди домовитися про права і закрити цю тему. Права людини – це історія про постійні домовленості, тобто процес, а не результат.
З розвитком суспільств виникають все нові і нові сфери життя, де потрібно встановлювати стандарти. Скажімо, спочатку людство домовилося про базові права: на життя, на заборону катування, на особисту недоторканність, на свободу думки, совісті і релігії, свободу зібрань і вираження поглядів. Далі з'явилися економічні, соціальні й культурні права. За ними – права колективні, скажімо, право на самовизначення, право на безпечне природне середовище чи право на створення нової держави.
А тепер реальність принесла нам взагалі нечувані виклики, бо надалі нам усім треба виробити права, пов'язані з, наприклад, із технологіями. Скажімо, в самій базі прав лежить визначення того, що ж таке, власне, людина – це гомо сапієнс і дитина гомо сапієнс. А що робити з клонами, коли вони з'являться? Не зрозуміло. Або вже абсолютно реальна проблема – як поводити себе в небезпечних ситуаціях безпілотним автівкам? У цих питаннях завжди непросто: як вибереш одне життя, то неодмінно дискримінуєш інше.
7 Кому скаржитися?
Для скарг і пропозицій по ділу насправді існує одразу кілька різних структур. По-перше, правоохоронні органи в межах однієї держави. По-друге, інститут омбудсменів – уповноважених з прав людини. По-третє, суди. Україна, до речі, досить унікальна в цьому плані країна, бо у нас є спеціальні структури, куди можна скаржитися саме на дії чиновників і держави – вони називаються Адміністративні суди. Коли ви впевнені⁕, що несправедливість, яка з вами трапилася – не банальний злочин, а саме нахабне порушення прав – сміливо звертайтеся до них.
⁕ Нижче ми створили для вас універсальну схему дій на будь-який випадок життя, аби вам було легше орієнтуватися. Читайте, зберігайте, запам'ятовуйте.
Якщо якась із цих інстанцій ламається, то на допомогу приходять міжнародні організації. Вони є двох глобальних видів: міждержавні та неурядові. Перші – це, скажімо, ООН з усіма її підрозділами типу Програми розвитку чи ЮНЕСКО, а також Рада Європи з Європейським судом із прав людини (ЄСПЛ), Євросоюз та інші. Другі – міжнародні правозахисні організації: наприклад, Human Rights Watch чи Amnesty International. Якщо ваша власна держава десь порушила ваші права, то сміливо звертайтеся до них, бо це дійсно працює.
Скажімо, якщо український суд порушив процедуру розгляду вашої справи або навіть саме законодавство, на вашу думку, не дуже відповідає принципам прав людини, то Європейський суд із прав людини справді здатний допомогти. Але тільки після того, як ви пройшли розгляд у вітчизняному суді. Наприклад, він може гарантувати вам право на компенсацію і перегляд власної справи. Більше того, Україна у трійці антилідерів серед кількості його вироків, одразу після Росії та Туреччини. У 2018 році зі 100% вироків про порушення прав людини майже 10% стосувалися саме нашої країни.
Скажімо, у березні євросуд визнав порушенням прав людини довічне ув'язнення. Це відбулося після позову українця Володимира Пєтухова, якого у нас засудили за бандитизм. Тепер й усі інші засуджені можуть звертатися за переглядом власних вироків.
8 То що можна, а що ні?
Права людини – це одночасно і філософські ідеали, і документи, які перетворюють ці ідеали на правила. Це не щось нерухоме, створене раз і назавжди, права людини постійно розширюються і вдосконалюються. Їх можна обмежити, але виключно заради захисту. Права людини – це про стосунки держави і людини, а не стосунки між людьми. Існують організації різного рівня, які усіх нас захищають. Це якщо коротко.
Проте важливо пам'ятати, що у вас є не тільки права, а й обов'язки. Обов'язок виконувати закони і поважати права інших людей. Напевно, ви чули фразу: «Моя свобода закінчується там, де починається свобода інших людей». Так от правозахисники цю ремарку дуже не люблять, адже цю фразу часто використовують неправильно.
Свободи є у всіх і вони можуть існувати одночасно, не заважаючи свободам інших. Скажімо, свобода проводити хресну ходу ніяк не впливає на життя чи свободу людей, які не вірять у бога. Так само існує і свобода провести прайд одночасно із цим хресним ходом – бо Марш рівності теж ніяк життя і свободу інших людей не обмежує.
Або, скажімо, фотограф знімає вдома свою дружину напівоголеною біля вікна. Навпроти живе сім'я з дітьми, які можуть це побачити. Сім'я може скаржитись, що нібито свобода фотографа закінчується там, де починається свобода їхніх дітей не бачити цього. Однак чоловік нічого не порушує, він у себе вдома з дружиною, тож будь-які претензії до нього безпідставні.
Тож головне, що варто пам'ятати – людство подолало довгий шлях до того, щоб зрештою прийти до реальної боротьби за рівне та гідне життя для кожного. Давайте не занапастимо цей шлях поворотом кудись не туди.
